ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
леліточкою у косах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
леліточкою у косах
...я насолоджуюся цим літом, ніби коштовним вином – неймовірно вишуканим і непристойно дорогим, по ковточку п'ю оксамитовий трунок, розтягуючи задоволення... І найбільше мене вабить у ньому незнане досі відчуття СВОБОДИ! Востаннє такою вільною і безголовою я була у молодшій школі, чеснеслово)) Звідти – і давно забута аксіома, що червень-липень-серпень – то довгі вакації, то щасливе нічогонероблення, в італійців, до речі, є такий термін, такий час доби навіть, що перекладається дослівно, як «щасливе нічогонероблення», забула, як воно в оригіналі, в Окси попитаюся. Так от, як виявилося, за натурою я «італьяно верре», тобто справдешня італійка, з їхнім вогнем у крові та очах, з їхнім «дав Бог день – дасть і все інше», щира сонцепоклонниця, що не заморочується «як» і «коли». Через тонку соломинку п'ю цей червень, плюнувши на роботу, не схотіла – і не пішла, і світ, до речі, не завалився, ніц тому світу не сталося, стоїть, як і стояв, вірніше, біжить шальоно – повз мене! А я – прямую туди, куди мені, а не світову цьому звар'ятованому треба...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію