ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 НЕ УВОЗИ С СОБОЙ ОБИДЫ


Как-то после вечера поэзии по дороге к автобусной остановке догнал меня пенсионного вида мужчина, извинился и попросил задержаться на несколько минут.
– Завидую вам, – начал он, – но не потому, что вы поэт. Я и сам пишу.
Наученный горьким опытом общения с подобными людьми, я не стал расспрашивать своего неожиданного спутника, что да почему. А приготовился только слушать. Так быстрее заканчиваются незапланированные беседы.
– А завидую я вашему состоянию души, когда только и могут родиться вот эти строчки...
Собеседник мой вынул блокнотик и прочитал:
“Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю...”
Я не стал разочаровывать своего непрошенного спутника тем, что в стихотворении отражено лишь намерение мое, и приготовился слушать.
– Как вы думаете, может ли один человек развалить экономику целой страны? – начал он с вопроса, стремясь, видимо, таким образом вовлечь и меня в разговор.
– Кто его знает, – ответил я уклончиво.
– Так знайте, что может. И этот человек перед вами...
...Я работал в одном спортивном издании. Вел “Клуб здоровья”. Особой популярностью у читателей пользовались материалы по культуризму. И вот как-то в застольной беседе, понятное дело, с небольшой выпивкой, главный редактор спрашивает меня:
– А не сыграть ли нам на читательском интересе да и выпустить номер, посвященный исключительно культуризму?
По тону вопроса я сразу понял, что главный уже переговорил с кем-то из высокого начальства и даже получил “добро” на выпуск.
– Тираж предвидится солидный – тысяч двести. Ну, и соответственно сверх квартальной – дополнительная премия. Тебе – в первую очередь.
Главный наполнил рюмки, и мы выпили за успех будущего издания.
Я работал, как сумасшедший, так как, кроме подготовки необычного, нужно было выпускать и очередной номер. А еще – именно в это же время приходилось выстаивать длиннющие очереди в разных конторах и ведомствах по оформлению бесчисленного количества документов для выезда в Израиль. Но всему, как говорится, приходит конец. Издание вышло в свет, а я вместе со своей семьей уже с билетами на поезд Киев – Будапешт. Осталось разве что получить окончательный расчет и организовать прощальную пирушку в редакции. И вот я в бухгалтерии. Смотрю в ведомость и глазам своим не верю. В графе премия – прочерк.
– Тут, кажется, ошибка.
– Да нет. Все правильно. Так решила ваша редакция.
– А сколько причиталось?
– Если не ошибаюсь, – бухгалтер полистала другую ведомость, – 500 рублей.
Дома с нетерпением ожидали эту приличную по тем временам сумму, вдвое превышающую мой должностной оклад. Ее бы с лихвой хватило на то, чтобы на границе, в Чопе, заплатить советской таможне за кларнет младшего сына. Ничего не поделаешь – пришлось продавать то, что собирались взять с собой в Израиль. Запланированная пирушка в редакции, где я проработал столько лет, была похерена. И не только, сами понимаете, по соображениям денежным.
Накануне отъезда решил пройтись по улицам Киева. Поднимаюсь по Владимирской и... встречаю главного редактора.
– Слышал, ты на днях уезжаешь. А как же прощальный банкет?..
Чтобы не взорваться и не наговорить гадостей, по-йоговски задерживаю дыхание. А когда успокоился, посмотрел пристально в глаза тому, кого считал не просто своим начальником, но и приятелем, с кем было столько переговорено и выпито, и говорю:
– Я действительно собирался посидеть в редакции, но вы почему-то решили попрощаться со мной каждый в одиночку. Для этого, видимо, и разделили мою премию.
– Поверь, я был против. Но все остальные так решили.
– Не верю. Я бы не допустил такого.
И не попрощавшись, я продолжил прощальную прогулку по таким родным мне до слез киевским улицам.
Ну, а что было дальше, вы, конечно, знаете. Крушение экономики, полный беспредел, обесценивание денег... И когда все это случилось, я понял – это расплата за ту несправедливость, с которой прежде всего обошлись со мной на работе. И не только. А плата за лишение гражданства? За университетский диплом. За любимые книги, которые не разрешили взять с собой... Да разве все припомнишь сейчас?.. И вот, когда от друзей с Украины одна другой печальнее начали прибывать вести обо всем, что там происходит, я понял – это все от обиды моей, увезенной с собой в Израиль...
– Думаю, что вы ошибаетесь. Ведь так мог бы сказать почти каждый, кто оставлял свою первую родину... Но в чем вы совершенно правы, так это то, что ни при каких обстоятельствах не нужно увозить с собой обиды.
Не знаю, удалось ли мне разубедить собеседника в том, во что он сам уверовал и от чего наверняка страдал, так как было поздно, да и автобус мой уже подходил к остановке.

Послесловие
Он позвонил мне вскоре и попросил встретиться.
– Вы, конечно же, помните вот это место из Фридриха Энгельса, – и мой недавний спутник прочитал из своего блокнотика: “Не будем обольщаться нашими победами над природой, ибо за каждую такую победу она мстит. За великие победы возможна великая месть”.
Он читал, а я будто оказался в конце 50-х теперь уже прошлого века. В Калининграде. В курсантской роте отдельного батальона связи. На посту, где с Володей Комиссаровым беседую о том или ином труде Фридриха Энгельса, которого мы почему-то любили тогда больше, чем Маркса.
– Помню, – ответил я, еще не догадываясь, к чему клонит этот неугомонный собеседник.
– Так вот, – продолжал он, – если бы в этом высказывании Энгельса слово “природа” в одном случае сменить на “евреи”, а в другом – на “Всевышний”, то легко можно было бы найти причину наших бедствий. Что произошло с Испанией после изгнания евреев, известно и школьнику. А вот то, что погромы эпохи Богдана Хмельницкого привели к потере даже малейших признаков независимости Украины на сотни лет, об этом как-то умалчивают историки.
– Вы и нынешние беды Украины связываете именно с отношением к евреям, к Израилю?..
– Да. И до тех пор, пока эту истину не поймут парламентарии, Украина и дальше будет топтаться на месте с протянутой рукой к мировому сообществу...
– Вы об этом наверняка поведали власть предержащим?
– Собираюсь написать.
– Желаю удачи.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-08 07:49:28
Переглядів сторінки твору 1619
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.027 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.212 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.11.21 10:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-06-08 08:53:22 ]
"Запричастилася" зранку Вашою творчістю. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-06-08 13:57:23 ]
Дякую Вам, пані Любове, що читання цього дня почали з мого оповіданка.
Мушу зазначити, що мій герой дещо переборщує, зводячи всі лиха України зі ставленням до юдеїв. Коріння їх набагато глибше і сягає не тільки історії, а й ментальності - оте, що з такою гіркотою відбивається в пісні "У сусіда хата біла".
Подолати лиховісну заздрість, згуртуватись для майбутнього України - це невимовно важка праця. Важка, але посильна. Не тепер, то в четвер!
Додаймо до цього частку свого серця й талану!
Іван Потьомкін з Єрусалима