Було би вкрай нечемно з мого боку, Гаррі, аби я не подякувала за такі дружні і турботливі слова.:)))
"Заюзане" дієслово прибрала подалі від очей читачів, а від Ваших і поготів. Щодо другого зауваження... Ох, караюсь, мучусь, каюсь і... лишаю все, як є...

З обіцянкою виправитись, А.С.:)

Я не очікував на таку трагічну розв'язку.
Справа в тому, що існує велика кількість поетів і поетес початкового рівня інформованості, яким це дієслово сподобалось би. Бо воно мені зустрічалось десятки разів, а кому-небудь з категорії, означеної мною, воно могло зустрічатись кількаразово, або вони його вперше бачать. А, можливо, комусь цікаво його бачити і всоте, як, наприклад, надцятий переспів одного і того ж самого твору (сьогодні, наприклад, Юлії Шешуряк), або як виконання однієї і тієї ж самої ранішньої процедури (вмивання, розглядування стелі у стані релаксу etc) або прокручування у голові у тисячний раз "Буря мглою нєбо кроєт" :)

Ніяковіючи,
Г.С.

Вона не трагічна.:) У всякому випадку я не роблю з цього трагедії, бо схильна обмірковувати зауваження, котрі можуть бути слушними.
Чи Ви вважаєте, що зміст від того втратив? Гадаю, ні.:)

Усміхаючись, А.С.

Таке ходіння по колу може спричинитись необережним поводженням з речами, явищами, почуттями, коли надто часто їх мусолити, перебирати, обсмоктувати...
Колись казали: "язик мій - ворог мій". Слова стають пустими в устах тих, хто говорить їх з нещирими почуттями або взагалі без них. І багаторазове повторення навіть колись щирого, може призвести до його "вивітрення". Бо йде від розуму, а не від серця.Тоді утворюється коло, по якому йдемо, бо так звикли...
Дякую за сприйняття. Для мене це важливо.:)

Вы сказали "вывитрэння". Очень правильное слово.
Скажи сотню раз "люблю" - и поверишь сам себе, а скажи его сто раз всем - что это за любовь?
Стихотворение - это поэтическое отображение чистейших всплесков эмоций чьих-то душ - авторов, соавторов, а перепевы - это обязательно искажение истинного смысла, а то - и опошление.
Бабушка идет - представьте.
Может быть, прихрамывая, а за нею или подле - здоровый детина. Он развивает тему. Он повторяет ее движения, он горбится... Ротозеи смеются.
Занавес.

А й справді...
А Вам, Алексію, як видалось?:)
Треба спитати пана Івана.:)

Испортят они - кто бы ни брался.
Потому что (я не утверждаю, но мне так кажется) стихотворение Ваше. Вы тему нашли (а это очень сложная часть творческой затеи), а другие ее развивают. Представьте, что у меня есть сын. Ему скоро будет месяц, а сейчас ему чуть больше 3-х недель. Я буду его воспитывать, а потом придет какой-нибудь дядя - и уведет, сказав, дескать, у него лучше получится. Да, он потом скажет, что у этого парня были папа с мамой, но посмотрите, уважаемые ротозеи, что я с этим сыном сделал, какую я ему деревянную лошадку купил, в какой лицей определил. И он теперь мой. А папе с мамой я оставляю видео, на котором они его в попу и в животик целуют. Пусть тешатся.
Не правда ли, смешно? Вопрос лишь - кому.

Я б не була такою категоричною, Алексію. Пародія, як жанр має право на існування, і якщо вона така добродушна, як у пана Гентоша, то ні про яке "опошлєніє" не може йти мови.
І то є зовсім окрема тема - тема пародії. У ній використовуються тільки певні рядки з оригінального твору, котрі автора зацікавили, вразили, розвеселили, наштовхнули на певні думки, з котрих його вже уява вимальвує геть іншу картину зі своєю вже темою.
Але так, і тут я цілковито погоджуюсь з Вами, бувають і грубі пародії, котрі здатні і мають намір принизити пародійованого автора чи вартісність його твору. Оце вже справді проблема. І проблема не того автора, що пише оригінал, а того, що пише таку пародію. Бо така пародія не робить честі пародисту, ані не додає до власного росту нічого. Швидше навпаки.
Та я не критик. На всіляких літературих тонкощах не знаюся. Це є лише моя власна думка, щодо висловлених Вами думок, а також суто моє бачення, що може бути хибним для когось іншого.
А Вам дякую за небайдужість.:)

Сподіваюсь, що пан Алексій пожартував на рахунок заміни паспорта.:) Як і про батюшку з "Кагором". Особисто я це сприйняла саме, як жарт... Може бути, що невірно? Не знаю...
І запитання про вартісність власного вірша сприйняла так само.
Не сподівлася побачити такий емоційний сплеск... Та вже "походила по сусідах", поначитувалась коментарів і... розгубилась.
Сиджу і кліпаю очима...

І я б хотіла, щоб по спіралі. Бо наступати серед білого дня на граблі, що боляче б"ють по лобі - невесела забавка... Але, насправді, все ще складніше. Бо йдеться не про одну особу, а про масове явище.
Дякую, Галинко!:)

Дякую, Світланочко, за щирість.