Я створюю власну планету, вирізаю шматок атмосфери,

заливаю її сиропом.

Розум-флегмат, серце-холерик...

Б’ються об заклад, грають на душу в покер.

Прошиваю її наскрізь мідними нитками,

ситцем рву на озонові діри.

Розчиняю вином, щоб вона могла зникнути

у прозоре тло, непомітно-сіре.

Я звикла себе витрачати...На сон, думки і на тебе.

Моє полотно пряжене, залишає малюнком опіки.

З серця бере початок солона Амазонка, ковтки застрягають

поміж рельєфних ребер.

Рушниці в долонях евкаліптом заряджені, тіло посічене

сонцем брунатних тропіків.

Я відламую скелі, мов печиво, шматками і кладу до рота.

Нехай мокнуть від свіжої слини.

Вітер пестить оголені плечі, робить натяк на легку еротику...

Очі у тебе схожі на стиглі, вологі чорні маслини.

Все всередині плутається ліанами і терпне від єдиного дотику.

Я створюю власну планету, створюю її за твоїм ескізом,

у невимовній ніжності,п’яною...Я накладаю на все, що зовні

матріархальне вето,відкриваю туди,де завжди всередині тепло

безкоштовні візи!