Неквапливо минає літо,
Спакувавши в валізи груші.
Вже, здається, гарячий вітер
Так нахабно не лізе в душу.

А думки вимагають віршів,
А слова вимагають рими.
Я без цього не вмію більше,
Як не вміють без весен зими.

«Я змалечку навчалась жити
Разом з хлопчиком, котрий вижив,*
Наливались в мені, як жито,
Мудрі істини мудрих книжок.
В сивооких старих сказаннях
Відшукала я ключ магічний
І повірила, як востаннє,
Що добро і кохання – вічні.
Я пишу не з нудьги ці речі,
Не з нудьги я вірші складаю,
Затісний мого тіла глечик,
Правда ця через край стікає.»

Відправляю листа із вітром
І чекаю тебе на розі
Між зеленим і жовтим світом.
Неквапливо приходить осінь.



* "Хлопчик, що вижив" - назва першого розділу першої книги Поттеріани