Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
МАРТЫНОВЫ
Надежда Мартынова Данчак
Кратко о Мартыновых
О, сколько судеб в житейской книге Бытия. Записаны хождения по мукам, купание в любви и неотложность существования, бытия, подарок БОГА для человечества во все ВЕКА…
История всей семьи Мартыновых, предков, теряется в веках. И то, что мы сейчас знаем где – то на поверхности 20 века, может быть, их судьба дополнит сведения всех представителей рода Мартыновых...
В 19 веке три брата Мартыновых, один из них генерал - служил в городе
Санкт - Петербург, ведал разведкой в генерала Деникина. Средний
брат со своей семьей жил в Москве.
Третий брат со своими детьми, внуками жил в своей усадьбе, в Донецкой губернии. Жили и выживали, кто, как мог, трудились и имели небольшой достаток.
В годы революции все семейство третьего брата хотели расстрелять, как зажиточных, но малых детей и женщин оставили. Взрослых детей мужского пола и всех мужчин семьи погрузили в вагон, и выслали в Сибирь. По дороге кого-то расстреляли, кто-то умер, кто-то сбежал и растаял на территории Сибири. Те братья и сестры, тетки и бабушки, что остались- разбрелись, разъехались...
Малых детей, Александра и сестер Екатерину и Марию, красные заставили написать «ОТКАЗНУЮ» от родственников, это и спасло им жизнь. Они остались жить на Донбассе. Голодали, но держались…
По иронии судьбы бойкая сестра Екатерина вышла замуж за красного командира Якова ГНЕУШЕВА, в последствии секретаря парторганизации в г. Красный – Лиман. Она родила ему сына Владимира, который стал моряком дальнего плавания, служил на славной китобойной флотилии «СЛАВА», и снялся в знаменитом фильме « Адмирал Нахимов», в роли моряка.
Сестра Мария вышла замуж за шахтера, г. Константиновка, там и
проживала, детей у нее не было.
Судьба Александра, сложилась сложно. Он женился на красивой девушке, сироте из греческого поселения Гуляй – Поля, Марии Литвиновой соседке Махно, которую, советская власть, направила учиться на бухгалтера в г. Красный Лиман, там она встретила Александра и они поженились.
Мария родила сына Юрия и работала в «райпотребсоюзе», по своей доброте душевной всех спасала от голода и холода.
Когда началась война Александра призвали в армию и отправили в
«войско Рокоссовского», как сына «врага народа». Мария во время
войны спасла многих - соседей, родственников от голода, ее поймали и
отправили в концлагерь, оттуда она сбежала. Она Святая женщина,
всю свою жизнь помогала другим выжить, спасала людей от беды, лечила, кормила даже в ущерб себе. Жизнь прожила очень трудную. Голодное
сиротское детство, тяжелые годы войны, не очень счастливое замужество.
Мария как «ломовая» лошадь, безропотно тянула лямку своей жизни и
безотказно помогала другим. Родила еще одного сына Сергея. Радовалась внукам, своим детям, отдавала им всю себя, все свои силы, здоровье. Ее любили все.
Знаменитый певец Евгений Мартынов родной племянник Александра.
Семья разошлась по всей России, Украине, Белоруссии и
другим странам, сложно всю историю Семьи свести в один роман о семье Мартыновых. Жизнь продолжается и Семья разрастается…
2011 г
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11107151866
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАРТЫНОВЫ
Судьба СЕМЬИ
Мартыновы
Надежда Мартынова Данчак
Кратко о Мартыновых
О, сколько судеб в житейской книге Бытия. Записаны хождения по мукам, купание в любви и неотложность существования, бытия, подарок БОГА для человечества во все ВЕКА…
История всей семьи Мартыновых, предков, теряется в веках. И то, что мы сейчас знаем где – то на поверхности 20 века, может быть, их судьба дополнит сведения всех представителей рода Мартыновых...
В 19 веке три брата Мартыновых, один из них генерал - служил в городе
Санкт - Петербург, ведал разведкой в генерала Деникина. Средний
брат со своей семьей жил в Москве.
Третий брат со своими детьми, внуками жил в своей усадьбе, в Донецкой губернии. Жили и выживали, кто, как мог, трудились и имели небольшой достаток.
В годы революции все семейство третьего брата хотели расстрелять, как зажиточных, но малых детей и женщин оставили. Взрослых детей мужского пола и всех мужчин семьи погрузили в вагон, и выслали в Сибирь. По дороге кого-то расстреляли, кто-то умер, кто-то сбежал и растаял на территории Сибири. Те братья и сестры, тетки и бабушки, что остались- разбрелись, разъехались...
Малых детей, Александра и сестер Екатерину и Марию, красные заставили написать «ОТКАЗНУЮ» от родственников, это и спасло им жизнь. Они остались жить на Донбассе. Голодали, но держались…
По иронии судьбы бойкая сестра Екатерина вышла замуж за красного командира Якова ГНЕУШЕВА, в последствии секретаря парторганизации в г. Красный – Лиман. Она родила ему сына Владимира, который стал моряком дальнего плавания, служил на славной китобойной флотилии «СЛАВА», и снялся в знаменитом фильме « Адмирал Нахимов», в роли моряка.
Сестра Мария вышла замуж за шахтера, г. Константиновка, там и
проживала, детей у нее не было.
Судьба Александра, сложилась сложно. Он женился на красивой девушке, сироте из греческого поселения Гуляй – Поля, Марии Литвиновой соседке Махно, которую, советская власть, направила учиться на бухгалтера в г. Красный Лиман, там она встретила Александра и они поженились.
Мария родила сына Юрия и работала в «райпотребсоюзе», по своей доброте душевной всех спасала от голода и холода.
Когда началась война Александра призвали в армию и отправили в
«войско Рокоссовского», как сына «врага народа». Мария во время
войны спасла многих - соседей, родственников от голода, ее поймали и
отправили в концлагерь, оттуда она сбежала. Она Святая женщина,
всю свою жизнь помогала другим выжить, спасала людей от беды, лечила, кормила даже в ущерб себе. Жизнь прожила очень трудную. Голодное
сиротское детство, тяжелые годы войны, не очень счастливое замужество.
Мария как «ломовая» лошадь, безропотно тянула лямку своей жизни и
безотказно помогала другим. Родила еще одного сына Сергея. Радовалась внукам, своим детям, отдавала им всю себя, все свои силы, здоровье. Ее любили все.
Знаменитый певец Евгений Мартынов родной племянник Александра.
Семья разошлась по всей России, Украине, Белоруссии и
другим странам, сложно всю историю Семьи свести в один роман о семье Мартыновых. Жизнь продолжается и Семья разрастается…
2011 г
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11107151866
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
