Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
МАРТЫНОВЫ
Надежда Мартынова Данчак
Кратко о Мартыновых
О, сколько судеб в житейской книге Бытия. Записаны хождения по мукам, купание в любви и неотложность существования, бытия, подарок БОГА для человечества во все ВЕКА…
История всей семьи Мартыновых, предков, теряется в веках. И то, что мы сейчас знаем где – то на поверхности 20 века, может быть, их судьба дополнит сведения всех представителей рода Мартыновых...
В 19 веке три брата Мартыновых, один из них генерал - служил в городе
Санкт - Петербург, ведал разведкой в генерала Деникина. Средний
брат со своей семьей жил в Москве.
Третий брат со своими детьми, внуками жил в своей усадьбе, в Донецкой губернии. Жили и выживали, кто, как мог, трудились и имели небольшой достаток.
В годы революции все семейство третьего брата хотели расстрелять, как зажиточных, но малых детей и женщин оставили. Взрослых детей мужского пола и всех мужчин семьи погрузили в вагон, и выслали в Сибирь. По дороге кого-то расстреляли, кто-то умер, кто-то сбежал и растаял на территории Сибири. Те братья и сестры, тетки и бабушки, что остались- разбрелись, разъехались...
Малых детей, Александра и сестер Екатерину и Марию, красные заставили написать «ОТКАЗНУЮ» от родственников, это и спасло им жизнь. Они остались жить на Донбассе. Голодали, но держались…
По иронии судьбы бойкая сестра Екатерина вышла замуж за красного командира Якова ГНЕУШЕВА, в последствии секретаря парторганизации в г. Красный – Лиман. Она родила ему сына Владимира, который стал моряком дальнего плавания, служил на славной китобойной флотилии «СЛАВА», и снялся в знаменитом фильме « Адмирал Нахимов», в роли моряка.
Сестра Мария вышла замуж за шахтера, г. Константиновка, там и
проживала, детей у нее не было.
Судьба Александра, сложилась сложно. Он женился на красивой девушке, сироте из греческого поселения Гуляй – Поля, Марии Литвиновой соседке Махно, которую, советская власть, направила учиться на бухгалтера в г. Красный Лиман, там она встретила Александра и они поженились.
Мария родила сына Юрия и работала в «райпотребсоюзе», по своей доброте душевной всех спасала от голода и холода.
Когда началась война Александра призвали в армию и отправили в
«войско Рокоссовского», как сына «врага народа». Мария во время
войны спасла многих - соседей, родственников от голода, ее поймали и
отправили в концлагерь, оттуда она сбежала. Она Святая женщина,
всю свою жизнь помогала другим выжить, спасала людей от беды, лечила, кормила даже в ущерб себе. Жизнь прожила очень трудную. Голодное
сиротское детство, тяжелые годы войны, не очень счастливое замужество.
Мария как «ломовая» лошадь, безропотно тянула лямку своей жизни и
безотказно помогала другим. Родила еще одного сына Сергея. Радовалась внукам, своим детям, отдавала им всю себя, все свои силы, здоровье. Ее любили все.
Знаменитый певец Евгений Мартынов родной племянник Александра.
Семья разошлась по всей России, Украине, Белоруссии и
другим странам, сложно всю историю Семьи свести в один роман о семье Мартыновых. Жизнь продолжается и Семья разрастается…
2011 г
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11107151866
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАРТЫНОВЫ
Судьба СЕМЬИ
Мартыновы
Надежда Мартынова Данчак
Кратко о Мартыновых
О, сколько судеб в житейской книге Бытия. Записаны хождения по мукам, купание в любви и неотложность существования, бытия, подарок БОГА для человечества во все ВЕКА…
История всей семьи Мартыновых, предков, теряется в веках. И то, что мы сейчас знаем где – то на поверхности 20 века, может быть, их судьба дополнит сведения всех представителей рода Мартыновых...
В 19 веке три брата Мартыновых, один из них генерал - служил в городе
Санкт - Петербург, ведал разведкой в генерала Деникина. Средний
брат со своей семьей жил в Москве.
Третий брат со своими детьми, внуками жил в своей усадьбе, в Донецкой губернии. Жили и выживали, кто, как мог, трудились и имели небольшой достаток.
В годы революции все семейство третьего брата хотели расстрелять, как зажиточных, но малых детей и женщин оставили. Взрослых детей мужского пола и всех мужчин семьи погрузили в вагон, и выслали в Сибирь. По дороге кого-то расстреляли, кто-то умер, кто-то сбежал и растаял на территории Сибири. Те братья и сестры, тетки и бабушки, что остались- разбрелись, разъехались...
Малых детей, Александра и сестер Екатерину и Марию, красные заставили написать «ОТКАЗНУЮ» от родственников, это и спасло им жизнь. Они остались жить на Донбассе. Голодали, но держались…
По иронии судьбы бойкая сестра Екатерина вышла замуж за красного командира Якова ГНЕУШЕВА, в последствии секретаря парторганизации в г. Красный – Лиман. Она родила ему сына Владимира, который стал моряком дальнего плавания, служил на славной китобойной флотилии «СЛАВА», и снялся в знаменитом фильме « Адмирал Нахимов», в роли моряка.
Сестра Мария вышла замуж за шахтера, г. Константиновка, там и
проживала, детей у нее не было.
Судьба Александра, сложилась сложно. Он женился на красивой девушке, сироте из греческого поселения Гуляй – Поля, Марии Литвиновой соседке Махно, которую, советская власть, направила учиться на бухгалтера в г. Красный Лиман, там она встретила Александра и они поженились.
Мария родила сына Юрия и работала в «райпотребсоюзе», по своей доброте душевной всех спасала от голода и холода.
Когда началась война Александра призвали в армию и отправили в
«войско Рокоссовского», как сына «врага народа». Мария во время
войны спасла многих - соседей, родственников от голода, ее поймали и
отправили в концлагерь, оттуда она сбежала. Она Святая женщина,
всю свою жизнь помогала другим выжить, спасала людей от беды, лечила, кормила даже в ущерб себе. Жизнь прожила очень трудную. Голодное
сиротское детство, тяжелые годы войны, не очень счастливое замужество.
Мария как «ломовая» лошадь, безропотно тянула лямку своей жизни и
безотказно помогала другим. Родила еще одного сына Сергея. Радовалась внукам, своим детям, отдавала им всю себя, все свои силы, здоровье. Ее любили все.
Знаменитый певец Евгений Мартынов родной племянник Александра.
Семья разошлась по всей России, Украине, Белоруссии и
другим странам, сложно всю историю Семьи свести в один роман о семье Мартыновых. Жизнь продолжается и Семья разрастается…
2011 г
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11107151866
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
