Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Гурч (1988) /
Вірші
ГОЛОДОМОР
Бездонні очі, повні божевілля.
Благальний погляд міряє жнива.
Пекельне пекло з проявом свавілля:
Ні корінця, ні хліба, ні зерна.
Тіла опухлі голодом вже ситі,
І кожен бачить в іншому харчі,
Щоб на вечерю було що зварити,
Бо вже втомили голоду смерчі.
Але куди, життя – неначе «казка»,
Неначе “рай” людського небуття.
Немов пустиня, строга і безласка,
Де цінять люд як залишки сміття.
Де все етнічне гноблять до останку,
Живцем кидають смерті в пазурі,
Немов боги, чи Катрю, чи Меланку
Ці лиходії, деспоти, звірі.
Та Україні вмерти не судилось,
Та Україна вижила таки.
За їхні душі Богу помолімось,
Хай успадкують Царство навіки.
†-†-†
Сіра безодня примарністю дише.
Квола байдужість голодних очей.
Вітер, мов квіти, людей так колише.
Жерти! О, жерти! – свідомість пече…
Смагла буденність шука порятунку:
Хоч колосочок, хоч жменьку зерна,
І не важливо якого ґатунку,
Лиш би поїсти… Ніхто не впійма? –
Знову питають себе людські тіні,
Душу яких доїдає хижак,
Щоби свідомість на Україні
Вмерла навіки.
Але – ніяк…
БІЛЬ
Біль розпуки, тривоги й печалі.
Біль червона, і чорна, і сіра.
Біль вкраїнська травмує й надалі,
Бо гнобили нас пазурі звіра.
Бо людей за зернину судили.
Ще живих віддавали землі,
Хоч благали – вони не щадили –
Чи дорослі, чи дітки малі.
І лежала, мов труп, Україна.
Пахло смертю повсюди навкруг.
Де не глянь, там смертельна руїна –
Викидали людей, наче мух.
В казанку ще варили сусіда,
Й смакували опухлі тільця.
Опустіли селянські повіти…
Тільки біль залишився в серцях.
†-†-†
Заглядає у шибки тривога.
А в очах і безумство, і страх.
Жити хочу! – благають у Бога
Зголоднілі та спраглі уста.
Але смерть коронує їх сміло.
Це не плач, а волання душі.
Це людина… чи трухляве тіло?
Це життя… чи пекельні дощі?
Почорнілий зголоджений спомин
Заглядає у душу і днесь.
З України зостався лиш комин,
А фундамент зірвали увесь…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГОЛОДОМОР
ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ ПРИСВЯЧУЮ
ЛЕСЯ
†-†-†Бездонні очі, повні божевілля.
Благальний погляд міряє жнива.
Пекельне пекло з проявом свавілля:
Ні корінця, ні хліба, ні зерна.
Тіла опухлі голодом вже ситі,
І кожен бачить в іншому харчі,
Щоб на вечерю було що зварити,
Бо вже втомили голоду смерчі.
Але куди, життя – неначе «казка»,
Неначе “рай” людського небуття.
Немов пустиня, строга і безласка,
Де цінять люд як залишки сміття.
Де все етнічне гноблять до останку,
Живцем кидають смерті в пазурі,
Немов боги, чи Катрю, чи Меланку
Ці лиходії, деспоти, звірі.
Та Україні вмерти не судилось,
Та Україна вижила таки.
За їхні душі Богу помолімось,
Хай успадкують Царство навіки.
†-†-†
Сіра безодня примарністю дише.
Квола байдужість голодних очей.
Вітер, мов квіти, людей так колише.
Жерти! О, жерти! – свідомість пече…
Смагла буденність шука порятунку:
Хоч колосочок, хоч жменьку зерна,
І не важливо якого ґатунку,
Лиш би поїсти… Ніхто не впійма? –
Знову питають себе людські тіні,
Душу яких доїдає хижак,
Щоби свідомість на Україні
Вмерла навіки.
Але – ніяк…
БІЛЬ
Біль розпуки, тривоги й печалі.
Біль червона, і чорна, і сіра.
Біль вкраїнська травмує й надалі,
Бо гнобили нас пазурі звіра.
Бо людей за зернину судили.
Ще живих віддавали землі,
Хоч благали – вони не щадили –
Чи дорослі, чи дітки малі.
І лежала, мов труп, Україна.
Пахло смертю повсюди навкруг.
Де не глянь, там смертельна руїна –
Викидали людей, наче мух.
В казанку ще варили сусіда,
Й смакували опухлі тільця.
Опустіли селянські повіти…
Тільки біль залишився в серцях.
†-†-†
Заглядає у шибки тривога.
А в очах і безумство, і страх.
Жити хочу! – благають у Бога
Зголоднілі та спраглі уста.
Але смерть коронує їх сміло.
Це не плач, а волання душі.
Це людина… чи трухляве тіло?
Це життя… чи пекельні дощі?
Почорнілий зголоджений спомин
Заглядає у душу і днесь.
З України зостався лиш комин,
А фундамент зірвали увесь…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
