зрозуміла )) дякую! я подумаю, Маріанно. мені завжди цікаво, як вірш сприймається збоку, рада твоїм підказкам.

о, дякую!
я саме зараз і думала, чому Маріанна запропонувала це "у світи" - бо останній рядок справді довший за той, з яким римується - я написала "у безодню", щоб перед наголосом було два ненаголошених склади. Здається, саме це Маріанна й відчула, запропонувавши вирівняти ритмічно другий і четвертий рядок. Але я теж думаю, що краще зберегти смисл, ніж розмір. ))

Вирівняти можна простіше, не за рахунок змісту. От дивіться:
(14) Хто придумав нам суть – безупинно отак текти
(15) І збирати себе по краплинах з дощу й туману,
(14) І скитальця поїти, і нести його світи,
(16) Щоб упасти колись у безодню його океану.

Це зараз. Але при вашому розбитті рядків - якщо замість "у" написати "в безодню його океану", все стає на місця )

так, в мене спочатку так і було "в безодню" – просто між "колись" і "в безодню" утворювалась пазуза в один ненаголошений склад, ніби затримка дихання:
хто приду/мав нам суть/ безупи/нно отак/ текти/
і збира/ти себе/ по крапли/нах з дощу/ і тума/ну
і скита/льця пої/ти і не/сти його/ світи/
щоб упа/сти коли/сь у безо/дню його/ океа/ну

я не знаю, як краще :)

в полон ріки
в крило руки
і на роки-роки-роки... )))

Дуже дякую, Артуре. Не можу надивуватися - люди так по-різному сприймають вірші. Я сама часто не зовсім розумію те, що написалося :))