У маленької Анни прозорі повіки,
вона удає, що спить, - а виходить не дуже,
вона виплутується з обіймів сонного чоловіка
і знов розглядає пару червоних смужок.

Зрадник тепер по віднях, а тут балачку
не обірвати, тільки поговорити
ні з ким. Анна, маленька, плаче –
ані шарфа сплести, ні петлю створити.

Вона виходить на ганок, одненька на всю планету,
хай би обмазали. Хай би уже постригли…
І вчиняє дикий стриптиз – їй усе фіолетово.
І місяць, убитий, падає, в її камуфляжні стрінги.