ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Омельченко (1967) /
Вірші
Сцена. Самотність. Смітник…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сцена. Самотність. Смітник…
Спіднє не в силі прикрити
Куца концертна сукенка;
Впріла її господиня:
Праця така – не присядь…
Та ще й довкола софіти,
Різана лазером сцена,
Квітів пузаті корзини
(Від шанувальників - дядь)…
Квіти зів’януть невдовзі –
Нащо ж добру пропадати?..
Втомлена «зірка» в готелі
Мне манікюрами сніп:
«Все я забрати не в змозі –
Хай і у вас буде свято!» -
І покоївці дебелій
Кине, мов песику хліб.
Ту покоївку знайома
На ювілей свій гукнула.
А без букета незручно:
Квіти ж - така благодать!..
Де й і поділася втома:
Жінка у «сніп» той пірнула,
Бачить: троянди махрові…
Нащо ж добру пропадать?!
…Рада така ювілярка!
Бо розкошує, мов «прима»:
Чемна кума-покоївка –
Пишним букетом - під дих!..
Тісно в квартирі і парко,
Тхне чарочками п’янкими…
Квіти ж, хоч як це не гірко,
Скоро летять у смітник...
На смітнику, під під’їздом,
Мешкала бідна «бомжиха».
Пані також була жінка –
Як весь жіночий загал…
Вчора увечері пізно
П’яний коханець заїхав
Їй кулаком у печінку,
Й ляпнув під око фінгал!
Жінка щільніше притисла
Мідну монетку гарячу:
Ще від учора тримала
Той п’ятачок на синці…
Раптом слабесенька іскра
Зблиснула: «бомжичка» бачить
Квітів багатство зів'ле...
Й ось вони вже у руці!
…Можна букетом оздобить
Кожну порядну господу
(Все це торкається й того,
Хто в смітнику поживав)…
Слава жінкам без жадоби –
Їм-бо для подруг не шкода
Ну, аб-со-лют-но нічого –
Навіть квіткових «халяв»!
Слава жінкам, що й з фінгалом
Бачать прекрасне навколо!
Хай воно навіть зів’яле,
Але ж, погодьтесь, було!..
Квіти незримо з’єднали,
Міцно до купи скололи
Сцену, смітник і самотність…
Місто, предмістя й село…
11.05.2010р.
Куца концертна сукенка;
Впріла її господиня:
Праця така – не присядь…
Та ще й довкола софіти,
Різана лазером сцена,
Квітів пузаті корзини
(Від шанувальників - дядь)…
Квіти зів’януть невдовзі –
Нащо ж добру пропадати?..
Втомлена «зірка» в готелі
Мне манікюрами сніп:
«Все я забрати не в змозі –
Хай і у вас буде свято!» -
І покоївці дебелій
Кине, мов песику хліб.
Ту покоївку знайома
На ювілей свій гукнула.
А без букета незручно:
Квіти ж - така благодать!..
Де й і поділася втома:
Жінка у «сніп» той пірнула,
Бачить: троянди махрові…
Нащо ж добру пропадать?!
…Рада така ювілярка!
Бо розкошує, мов «прима»:
Чемна кума-покоївка –
Пишним букетом - під дих!..
Тісно в квартирі і парко,
Тхне чарочками п’янкими…
Квіти ж, хоч як це не гірко,
Скоро летять у смітник...
На смітнику, під під’їздом,
Мешкала бідна «бомжиха».
Пані також була жінка –
Як весь жіночий загал…
Вчора увечері пізно
П’яний коханець заїхав
Їй кулаком у печінку,
Й ляпнув під око фінгал!
Жінка щільніше притисла
Мідну монетку гарячу:
Ще від учора тримала
Той п’ятачок на синці…
Раптом слабесенька іскра
Зблиснула: «бомжичка» бачить
Квітів багатство зів'ле...
Й ось вони вже у руці!
…Можна букетом оздобить
Кожну порядну господу
(Все це торкається й того,
Хто в смітнику поживав)…
Слава жінкам без жадоби –
Їм-бо для подруг не шкода
Ну, аб-со-лют-но нічого –
Навіть квіткових «халяв»!
Слава жінкам, що й з фінгалом
Бачать прекрасне навколо!
Хай воно навіть зів’яле,
Але ж, погодьтесь, було!..
Квіти незримо з’єднали,
Міцно до купи скололи
Сцену, смітник і самотність…
Місто, предмістя й село…
11.05.2010р.
Якогось весняного дня, один і той же букет гвоздик за день перебував у трьох господарів: у ліквідатора аварії на ЧАЕС,у бібліотекаря і, нарешті, зачепився за знаменитого на всю Україну поета...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1305 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1305 seconds