Місяць з сонцем сперечався,
Аж запінився, зачхався,
Хто важніший для землі?
Ну скажи, чи я чи ти?

Сонце на це відказало,
Й це поважно прозвучало,
-Не виношусь хвалючи,
Свічу вдень, а ти вночі.

-Якби сонце не світило
То нічого б не родило,
Не пишалися б діброви,
Ані квіти порпурові.

Але місяць відказав,
-Хто землі спочинок дав?
Коли б навкруг не ходив,
То і сад би твій не цвів.

Не було б тоді зими,
Ані пишної весни,
Бджілка б літом не бреніла,
Осінь листя б не барвила,

Все згоріло б від любови
Яку сиплеш на діброви,
Ні травинки, ні рослинки
А самі лише піщинки
Залишились б на землі,
Отже, дяка лиш мені.

-Ой. який ти чванькуватий
Хочеш славу всю забрати,
Ти ж для всесвіту граб'я!
Для землі важні ми два.

Та якби не притяжіння,
Чим тримаю лет стремління,
Полетів би ти з землею
Не ходив би навкруг неї.

То ж не слався , не хвалися
Що лиш ти у небі птиця
Треба знати собі міру
І в співпрацю мати віру.