Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Бат-Шева (Вірсавія)
Бат-Шева
(подумки по дорозі до царя Шломо )
Давно вже не стрічалася із сином,
Відтоді, як посів він царський трон.
Не посміла б просити і цієї стрічі,
Якби не Адонія слізно не впросив.
Це той , котрий проголосив себе царем,
Коли Давид уже згасав.
Слава Богу, що дізнавсь про те пророк Натан
І напоумив мене якомога швидше йти до Давида.
І ось я входжу в цареву опочивальню,
Де стільки втіх зазнала і зачала сина,
І бачу не коханця, а старого, змученого діда.
А там, де я колись була в його обіймах,
Лежала Авішаг, щоб зігрівати напівмертве тіло...
Давид
Не кликав я тебе, Бат-Шево,
Чому прийшла без дозволу сюди?
Щоб немічним мене побачить?
Бат-Шева
Ні, царю! Щоб нагадать тобі уперше і востаннє,
Чим клявся ти мені, як народився Шломо...
Давид
Гадаєш, що я вже присмерті? Позбувся розуму?
Бат-Шева
О ні, мій любий пане! Навпаки. Я певна,
Що ти одужаєш і довго ще сидітимеш на троні
Нам усім на втіху. Та, бач, знайшовся той,
Хто квапить твою смерть...
Давид
І хто ж це?
Бат-Шева
Адонія прогосив себе царем.
Пророк Натан знає про це певніше.
Давид
Покличте сюди пророка!
Пророк Натан
Серйозна справа, царю.
Адонія зібрав на учту Йоава, Ев’ятара,
Іншу знать і всіх твоїх синів, крім Шломо,
І п’ють там, і їдять, а ще горланять:
«Нехай живе цар Адонія!»
Давид
Не буть цьому. Негайно ж, ти, Натане,
Разом із Цадоком посадовіть на мого мула Шломо
І біля Гіхону помажте його на царство.
А потім затрубіть в шофар, проголосивши:
«Нехай живе цар Шломо!»
Бат-Шева
І ось отой, хто бачив вже себе на троні,
Сьогодні слізно просить, щоб син мій Шломо
Дав дозвіл на шлюб його із Авішаг,
Що своїм тілом зігрівала його батька...
Зайве питать вчорашнього бунтівника,
Чи згоди він у дівчини питав.
А мене хіба ж питали, як видавали за Урію?
Чи Давид питав, як брав на своє ложе?
Минули часи пророчиці Дебори,
Як, присоромивши, Барака на битву посилала ...
Тепер ми змушені безслівно вдовольняти
Хіть чоловіків, народжувать дітей та й годі...
Цар Шломо
(зійшовши з трону матері навстріч)
Здорові будьте, мамо!
Що скоїлось, що змусило вас
Без попередження прийти сюди?
Напевне, щось надто важливе?
Кажіть і все я миттю вдовольню...
Бат-Шева
Проситиму, щоб дозвіл дав ти на шлюб
Брата твого Адонії з Авішаг Шунамітянкою.
Цар Шломо
(спохмурнівши, а далі з іронією)
Та й годі? А я гадав, що попросите ви
Для Адонії ще й царство!..
Адже він старший брат.
Попросите також важливе щось і для спільників його...
Для зрадника Йоава, що знищив, як батько оповів,
Талановитіших і відданіших од себе полководців,
Для Ев’ятара-священника...
Та й загалом для всіх отих,
Що скинути воліли з трону помазанника Бога...
Ні, просьбою цією Адонія прирік себе на смерть.
Чи ж можна просити те, що батьковим було?
Отак же й кровний брат його – Авшалом
Ввійшов до батькових наложниць в Єрусалимі...
Отож, даруйте, мамо, і прощайте!..
Бат-Шева (залишаючи тронний зал)
Яка ж ти бідолашна Авішаг, красуне із красунь...
Розумію сина: чоловіки напевне заслужили кари.
А ти, нещасна, за які гріхи приречена
Скніть незайманою дівою до смерті?.
P.S.
Відтоді мати не зверталася із просьбами до сина.
-------
Сьома донька в родині.
Мир.
Нафан.
Див. Книга Суддів, 4:8-9.
Мир.
Хоч в івриті звертаються тільки на «ти», автор не міг утриматись від форми, усталеної з давніх-давен в Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бат-Шева (Вірсавія)
Бат-Шева
(подумки по дорозі до царя Шломо )
Давно вже не стрічалася із сином,
Відтоді, як посів він царський трон.
Не посміла б просити і цієї стрічі,
Якби не Адонія слізно не впросив.
Це той , котрий проголосив себе царем,
Коли Давид уже згасав.
Слава Богу, що дізнавсь про те пророк Натан
І напоумив мене якомога швидше йти до Давида.
І ось я входжу в цареву опочивальню,
Де стільки втіх зазнала і зачала сина,
І бачу не коханця, а старого, змученого діда.
А там, де я колись була в його обіймах,
Лежала Авішаг, щоб зігрівати напівмертве тіло...
Давид
Не кликав я тебе, Бат-Шево,
Чому прийшла без дозволу сюди?
Щоб немічним мене побачить?
Бат-Шева
Ні, царю! Щоб нагадать тобі уперше і востаннє,
Чим клявся ти мені, як народився Шломо...
Давид
Гадаєш, що я вже присмерті? Позбувся розуму?
Бат-Шева
О ні, мій любий пане! Навпаки. Я певна,
Що ти одужаєш і довго ще сидітимеш на троні
Нам усім на втіху. Та, бач, знайшовся той,
Хто квапить твою смерть...
Давид
І хто ж це?
Бат-Шева
Адонія прогосив себе царем.
Пророк Натан знає про це певніше.
Давид
Покличте сюди пророка!
Пророк Натан
Серйозна справа, царю.
Адонія зібрав на учту Йоава, Ев’ятара,
Іншу знать і всіх твоїх синів, крім Шломо,
І п’ють там, і їдять, а ще горланять:
«Нехай живе цар Адонія!»
Давид
Не буть цьому. Негайно ж, ти, Натане,
Разом із Цадоком посадовіть на мого мула Шломо
І біля Гіхону помажте його на царство.
А потім затрубіть в шофар, проголосивши:
«Нехай живе цар Шломо!»
Бат-Шева
І ось отой, хто бачив вже себе на троні,
Сьогодні слізно просить, щоб син мій Шломо
Дав дозвіл на шлюб його із Авішаг,
Що своїм тілом зігрівала його батька...
Зайве питать вчорашнього бунтівника,
Чи згоди він у дівчини питав.
А мене хіба ж питали, як видавали за Урію?
Чи Давид питав, як брав на своє ложе?
Минули часи пророчиці Дебори,
Як, присоромивши, Барака на битву посилала ...
Тепер ми змушені безслівно вдовольняти
Хіть чоловіків, народжувать дітей та й годі...
Цар Шломо
(зійшовши з трону матері навстріч)
Здорові будьте, мамо!
Що скоїлось, що змусило вас
Без попередження прийти сюди?
Напевне, щось надто важливе?
Кажіть і все я миттю вдовольню...
Бат-Шева
Проситиму, щоб дозвіл дав ти на шлюб
Брата твого Адонії з Авішаг Шунамітянкою.
Цар Шломо
(спохмурнівши, а далі з іронією)
Та й годі? А я гадав, що попросите ви
Для Адонії ще й царство!..
Адже він старший брат.
Попросите також важливе щось і для спільників його...
Для зрадника Йоава, що знищив, як батько оповів,
Талановитіших і відданіших од себе полководців,
Для Ев’ятара-священника...
Та й загалом для всіх отих,
Що скинути воліли з трону помазанника Бога...
Ні, просьбою цією Адонія прирік себе на смерть.
Чи ж можна просити те, що батьковим було?
Отак же й кровний брат його – Авшалом
Ввійшов до батькових наложниць в Єрусалимі...
Отож, даруйте, мамо, і прощайте!..
Бат-Шева (залишаючи тронний зал)
Яка ж ти бідолашна Авішаг, красуне із красунь...
Розумію сина: чоловіки напевне заслужили кари.
А ти, нещасна, за які гріхи приречена
Скніть незайманою дівою до смерті?.
P.S.
Відтоді мати не зверталася із просьбами до сина.
-------
Сьома донька в родині.
Мир.
Нафан.
Див. Книга Суддів, 4:8-9.
Мир.
Хоч в івриті звертаються тільки на «ти», автор не міг утриматись від форми, усталеної з давніх-давен в Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
