Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Святкова люстрація
«Україна не зробила глибоких висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки, не засудила злочини проти українського народу та осіб, причетних до цього. Очищення суспільства полягає у висвітленні та засудженні конкретних організацій та осіб, причетних до злочинів проти українського народу. Не секрет, що сьогодні ще живі деякі організатори та виконавці масового винищення українців, замовники політичних вбивств українських діячів, терористичних операцій НКВД, МГБ, КГБ на території України. Ці особи до цього часу отримують державні пенсії, в той час як воїни УПА та репресовані комуністичним режимом залишились поза належною увагою Української держави. Без надання оцінки минулому у нас немає майбутнього.»
(З газет)
------------
« …Линялые гадюки в нежной коже,
Убийцы женщин, стариков, детей!
Но почему убийцы так похожи,
Так мало отличимы от людей?
Ведь вот идёт, и не бегут за ним
По улице собаки и ребята,
И здравствует он цел и невредим –
Сто раз прожжённый, тисячу – проклятый…»
(«Утильсырьё», Юрий Домбровский)
Люстрації для вбивць цих не було.
Не гавкала на них собака злая.
Всіляке нице сталінське мурло
у ситості спокійно доживає.
Хто вже старий, а хто ще ого-го –
із тих, що ненавиділи Вкраїну,
боролись з Незалежністю давно,
хилили й нищили її калину.
Тепер вже «нєзалєжная» – вона
їм платить пенсіїї, ну дуже вже високі,
щоб їм сподобатися, з себе витиска
останні сили, як останні соки.
А ті, хто дійсно всім своїм єством
за неньку Україну вболівають,
День Незалежності з лопатою й відром
на картоплянім полі відзначають.
(до 24.08.11)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
