"Журба ж мене з’їла, із ніг ізвалила!
А я тобі, журбо, да й не подаюся,
Піду до шинкарки горілки нап’юся"
Українська народна пісня

«Горілочка ллється, та чомусь не п’ється,
Щось побіля серця гадюкою в’ється.
Піду до Дунаю, може, він порає,
Що робити маю, бо з горя вмираю».
Озвалася доля, на бистрині стоя:
«Козаче-бурлаче, на все своя воля.
Позабудь отую, що тебе не любить,
Прикипи до тої, що тебе голубить.
Це ж у її лоно ти посіяв сім’я,
З якого зростають всі на світі сім’ї.
Це ж вона щоночі берегла твій спокій,
Себе виливала в діток карооких.
І за всі турботи ти отак їй платиш?
Повертайсь негайно до своєї хати!..»
...Немов камінь з серця звалився додолу,
І козак щодуху полетів додому.