
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.23
22:42
Світлана завжди у неділю давала дітям гроші на морозиво і на білети в кінотеатр, але не цього разу. До зарплатні залишався тиждень, а у її гаманці лежало всього п'ять карбованців. «Колос на глиняних ногах» розвалився і всі кошти у Ощадбанку згоріли одноч
2025.06.23
21:53
Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
2025.06.23
16:28
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
2025.06.23
13:13
Огудою тієї правди
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
2025.06.23
11:54
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
2025.06.23
10:31
лиця твого все не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
2025.06.23
09:58
Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
2025.06.23
09:55
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2025.06.23
05:33
Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
2025.06.22
23:21
Слова - оригінальна поезія Павла Сікорського. Рецензія ШІ. Музика згенерована за запитом у Suno з фоновим текстом ШІ. Кліп генерувати ШІ на даний текст відмовився.
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
2025.06.22
22:10
Я хотів би одружитися
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
2025.06.22
21:32
Жовч і кров
Частина друга
2.
На околиці села Галича спалахнуло півдесятка солом'яних стріх. Багряні собаки полум'я рвали чорну одежину ночі та підстр
2025.06.22
19:30
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Музика-піна
Музика-піна
2025.06.22
14:26
Вийде «Адмірал… їх …Кузнєцов»,
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
2025.06.22
11:17
Чи задумувалися ми над тим, чому так часто у нас буває нудьга, тривога і поганий настрій? Звісно, знайти безліч причин нескладно: війна, стреси, перевтома, невизначеність, криза, проблеми зі здоров’ям та в особистому житті. Об’єктивно ці речі впливають на
2025.06.22
10:23
Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію