Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
