Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
