Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
2026.10.08
15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
2026.10.08
15:13
І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
2026.10.08
14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
2026.10.08
13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.10.08
13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
