
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їрмеягу (Єремія)
Скільки ж це літ минуло відтоді,
Як одновірці стали бить, плювать в обличчя,
Заковувать в кайдани, труїть мене ?..
І не де-небудь, а навіть у рідній Анатоті.
А на довершення взяли та й кинули
В оцю багнисту яму. Без їжі та води.
Так і сконаю, мабуть, позабутий світом.
Не крав, у борг не брав, не вбивав нікого...
Горе, мамо, що породила ти мене
Для сварок і незгоди.
Страждаю за слово Боже!..
Чи ж це моя провина? Він же обрав мене!..
«Підліток я ще, говорить як слід не вмію»,- казав я.
А в одвіт: «Облиш! Ти ще не вийшов з матірного лона,
А Я вже посвятив тебе пророком всіх народів.
Ти маєш йти туди, куди Я накажу,
І говорить лиш те, що Я в уста твої вкладу.
Ти маєш викорінювать і насаджати,
Розбивать і будувати водночас.
Стовпом залізним, стіною з міді тебе Я ставлю
Проти царів, сановників, проти людей Юдеї,
Бо землю, в яку з Єгипту вивів, вони занапастили.
Славу перетворили на марноту.
Потилицею повернулися до мене,
А дереву та каменю шепочуть:
«Ти батько мій...Ти породив мене...»
Сріблом і злотом прикрашають їх...
Та схожі ті божки на пугала городні.
Не чинять зла, але ж і на добро не годні.
А як біда наспіє, звертаються до Мене:
«Устань і порятуй нас, Боже!»
Не порятую! Ти бачиш, Їрмеягу,
Отой казан, обернений на північ?
Відти прийде біда.То буде суд за злочини,
Що заподіяв Мій народ-обранець.
Та поки настане мить розплати,
Стань, Їрмеяго, в Моїм Домі
І так кажи усім, хто входить:
«Як справедливим буде суд їх,
Не буде утиску чужинцю, сироті й вдові,
Кров не проллється на місці цьому,
Як не ходитимуть, мов діти, за божками,
Я дам їм жить отут!»
Раннім ранком стояв я біля Храму,
Та лиш прокльони й глузи сипались на мене.
Що з них візьмеш, подумав я, люд бідний, темний...
З багатіями стрінусь. І що ж? Ті вже готові на розправу.
«Чом віроломні благоденствують?
А нечестивих шлях такий успішний?- питав я Бога.-
Ти ж їх насадив? Укоренилися вони і плодоносять.
Вустам їх Ти близький, а серцю – такий далекий...
Відділи їх, мов на заріз овець. Через них
Земля моя в скорботі: висохла трава, худоба гине...
Господи, якщо не хочеш нам добро творити,
Бо ми занадто грішні, то роби його в Своє Ім’я.
А то, немов чужинець, Ти в краю цім.
Мов подорожній, що лиш переночувати хоче.
Як велетень, мішком прибитий, не годен нас порятувати...
Але ж Ти серед нас. Іменем Своїм нарік нас...»
І відповів мені Всевишній: «Не проси і не молися за народ цей.
Якби Моше й Шмуель постали зараз передо Мною,
То й тоді не був би я із цим народом...
А знаєш що: пройдися вулицями Єрусалиму
І якщо знайдеш бодай одного, що чинить справедливо,
Шукає Моєї правди, прощу Єрусалимові...
Що? Немає? Нерозумні й безсердечні...
Є очі в них, але не бачать. Є вуха, та не чують...
З ким говорить? Кого попереджати?Не мають сорому...
Щезла істина з вуст Мойого народу,
А Господь – це істина!
І все ж, хоч стане пусткою оця земля,
Я їх не знищу доостанку.
Плакать буде душа моя...
Ти біг із пішими й знесилів,
То як змагатись з вершниками будеш?
Не вірять, бачу, сказаному слову...»
І наказав мені Всевишній записать усе,
Що вклав Він у вуста мої, як обпалив їх,
Як Його слово у кістки мої ввійшло вогнем
І втримати його я вже не годен.
Попросив я Баруха, сина Нейрія,
Списати те, що продиктую
І прочитати люду біля Храму
(бо ж я під наглядом сторожі)
А з них один візьми та й донеси сановникам.
Злякались слів Господніх вельможі
І, щоб їх не запідозріли у змові,посвятили царя.
Читає служка і тільки спиниться,
Зрізає ножицями цар Єгоякім прочитане
І кидає недбало у вогонь.
Так стовпчик за стовпчиком згорів увесь сувій.
«Ну що ж,- сказав мені Господь,- перепиши його.
А Єгоякіму передай, що за злочин цей
Ніхто із його роду не сяде на престол Давида.
Покараю його самого і потомство, і рабів.
Та й весь Єрусалим поплентає в полон».
Зібравсь я в рідний край свій – Бін’яміну.
Та ще не вийшов за ворота, як сторожа
Мене схопила й кинула вкотре вже у темницю.
Мовляв, втекти до ворога наміривсь.
Цідкіягу, цар новий, викликав мене таємно,
Аби дізнатись, що каже Бог про нього.
А я спитав: «Чим завинив я перед тобою
І перед цим народом, що нидію раз по раз у темниці?
За те, що всупереч твоїм пророкам самозваним
Слова Господні про небезпеку кидаю у вічі?
Але ж вона от-от нависне над Єрусалимом...»
Пообіцяв цар, що виведе з темниці.
Але піддавсь володар підлабузникам своїм,
І ось я тут конаю в багновищі.
«Їрмеягу!»- начебто гукає хтось там ізгори.
Може, вчулось? Аж ні. Спускають вірьовки з лахміттям.
«Підклади попідруки їх і тримайся!»- вола царевий служка.
І ось, хвалити Бога, я знов на волі.
І знов цар Цідкіягу кличе на розмову.
Обіцяє, що не віддасть тепер сановникам у руки.
Хоче конче знати, що сказав про нього Бог.
«Царю,- сказав я,- як сам, без примусу,
До завойовників ти вийдеш, лишишся живим.
А як ні, то тебе самого й усю твою родину
Поженуть, як бидло, у Вавілон,
А Єрусалим згорить дотла».
***
І знову я в неволі. Тепер уже в Єгипті,
Куди насильницьки мене пригнали ті,
Хто боявся помсти завойовників
За вбивство їхнього намісника Гедальї.
Добровільно подались туди юдеї,
Відкіль їхні батьки із рабства вийшли.
І моляться уже якійсь цариці неба,
І кидають мені злобиво: «Брешеш ти, пророче!
Притулок певний ми знайшли в Єгипті».
Наївні!.. Рука Всевишнього і тут достане вас,
Як вже дістала Цідкіягу, що разом з усіма
Осліплений побрів у Вавілон.
Навздогін слав я листи, аби вигнанці
Сіяли й садили там, бо лише через сім десятків літ
Господь поверне їх додому.
А ці, що так ненавидять мене,
На згин приречені разом із фараоном.
P.S.
За невгодні речі юдеї каменували Їрмеягу.
Олександр Македонський наказав
Перенести останки пророка в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію