ПТАШЕНЯТА

Дві пташки гамірні́ знов прилетіли
Й, щебéчучи одна наперед óдну, залетіли
В мої́ обі́йми й наче опови́ли
Крильцями-рýцями. Аж струни затремтіли
В людському серці... й ніжність розстелили
По всій душі. В усе єствó, в усі можливі жи́ли
Вони цілунком рай свій розділили
Зі мною грішним... Звідки в них ті сили,
У тих очах-черéшеньках грайливих,
Таких відвертих, чистих і щасливих,
В яких втопаєш й що розворуши́ли
Тебе до дна. І все заполонили
Добром первинним... Що й думки́ зомліли
І лише тішаться. А потім зрозуміли,
Що пташенята їх вже геть заворожили,
А в сенс всього - кохання оселили,
І в серці мóєму давно гніздечко зви́ли.

Павло Гай-Нижник
16 травня 2010 р.