* * *

Не стримуйте на злеті мóю мрію
Вона лишé мене збентежує, я встóю
Поміж вітрів і навіть не зомлію
Коли спущýся і піду ходóю.

І ширший шлях не вказуйте спиною,
Не вартий я його. Піду з собою
Стежиною хвилястою, вузькою
До джерела з цілющою водою.

Не закривайте очі мені знову
Їх встигне ще заплющити труною
Той, хто відкрив колись, і Той, який промову
Вдихнув в уста й пильнує вже за мною.

Не затуляйте слів моїх юрбою,
Їм простір треба й дихать широтою,
Вони свободою живуть й летять стрілою
До тих, хто чує... Хто живе красою.

Не затискайте серце моє щільно
Поміж одвірки й не тисніть стіною...
Воно клекоче й так уже не вільно –
Людини біг все не дає спокóю.

Не заливайте, прошу, душу мóю
Бетоном й склом, оманою крихкою,
Дайте лягти їй м’яко між травою
Поки тримається вона іще зі мною.

Павло Гай-Нижник
26 травня 2011 р.