( навіяне картиною Івана Марчука )

Десь по чужинах наблукавшись до знемоги,
волхви вернулись на поклін селу,
щоб українську винайти дорогу
та українську часову шкалу.
Що ж, хай завмруть, немов хорти у стойці,
над кожним паростком, який без них воскрес!
Хай на церквах півмісяць хоч на сонце
замінять, щоб таки просяяв хрест!
Хай заболять голодомором й голокостом!
Хай пошукають іскру у золі!
Як ця земля порушеним колгоспам,
премудрі завинили цій землі...
Хай трудяться, зневаживши погрози,
поки відродять те, що винищив мороз, -
метафори на всі метаморфози,
анафори до всіх анаморфоз.
Може, й не зайво мліти будуть "діти літ" -
оживлять простір, зрушать мертвий час?
Може, іще таки ці книжники-будителі,
хоч якось-чимось, та й здивують нас?
"Старійшини! За мрію перемоги
все вам пробачимо, розтрачене дарма,
аби на чисту знов ступити нам дорогу,
на котрій точки неповернення нема!"

2010р.

За згодою художника Івана Марчука мною озвучено більше 500 його картин. Книга уже на виході у в-ві "Фенікс", м.Київ. Ця публікація - своєрідна попередня ява її читачам та колегам.