Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Вірші
І НЕ МОЇ ДУМКИ 4
Щоб СУТЬ пізнати ─
щонайменше треба знати суть,
і аж тоді, мабуть,
Бога за бороду брати!
+
Куди не глянь ─ та борода...
Один мерщій давай її хапати,
а іншому перепада
лиш свого носика полоскотати.
+
Везло, везло... Так солодко було ─ нараз
гіркотну чашу довелося випити до дна...
Що ж?! Очевидно, якийсь раз
бороду підсуне й сатана.
+
Бували дні! Бували дні...
бували дні і гірші:
не кохався і не писались вірші!
Не приведи, щоб хоч таких хотілося мені!
+
А час між пальців – як джерельце:
не зловиш... і руки не забереш...
А як помреш –
то й сам між пальці про-те-чеш...
─
Той страх, що сковує твою свідомість,
залізним аргументом має невідомість ─
не-зна-єш! А в останню мить знайдеш розгадку.
Ха! Відомо ж було все від самого початку!
+
Виходячи з абсурдності дилем, ─
тобі відомо ─ але ти не знаєш.
Всього бракує – але ти все маєш...
Бачиться життя не без проблем.
+
Вода уміє парувати й щезати в небесах...
І поміж пальці знов і знов... Чи замерзати ─
й давай у чудернацьких снах
свідомості химерні замки будувати.
+
І так от проминає
життя твоє
між ілюзією про немає
та ілюзією про є.
+
Та не пробуй все за раз вкусити,
якщо можна і за сім...
Не старайся всім нараз вгодити ─
тільки так ти вгодиш всім.
+
Уже ведеться так, хоч сядь тай плач:
слабий розуміє слабого, дурний – дурного...
і багато хоче багач...
Лише мертвий усіх розуміє і не хоче нічого.
─
Яблука-ю – не блукаю!
Яблука-ю вже дні три...
В садку яблука зриваю
меланхолійної пори.
+
З-поміж живого на землі,
майстерно оминаючи слова,
пильнує і в місті і в селі, і...
слово Боже одна трава.
+
Ідея заховатись за мовчанням... Знаю,
що мене не чують, та це не значить,
що мене не бачать,
коли долонею я очі закриваю.
+
Ти, не подумавши, сказав з порога,
що нібито трава мовчить.
Слухай – як вона ніжно шелестить
про свою любов до Бога!
+
Золотословить не злословить,
вершить достойно куполами
не стайню – храми...
Та краще щирим злотом, а не словами.
+
Якщо мовчання злото,
а діло – сталь,
то немаловажною буде деталь —
додати позолоти.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І НЕ МОЇ ДУМКИ 4
Один не бачить Бога аніде
і все одно, що кажуть люди,
а інший бачить Бога всюди,
хоч хай там що буде.
Автор
─
Щоб СУТЬ пізнати ─
щонайменше треба знати суть,
і аж тоді, мабуть,
Бога за бороду брати!
+
Куди не глянь ─ та борода...
Один мерщій давай її хапати,
а іншому перепада
лиш свого носика полоскотати.
+
Везло, везло... Так солодко було ─ нараз
гіркотну чашу довелося випити до дна...
Що ж?! Очевидно, якийсь раз
бороду підсуне й сатана.
+
Бували дні! Бували дні...
бували дні і гірші:
не кохався і не писались вірші!
Не приведи, щоб хоч таких хотілося мені!
+
А час між пальців – як джерельце:
не зловиш... і руки не забереш...
А як помреш –
то й сам між пальці про-те-чеш...
─
Той страх, що сковує твою свідомість,
залізним аргументом має невідомість ─
не-зна-єш! А в останню мить знайдеш розгадку.
Ха! Відомо ж було все від самого початку!
+
Виходячи з абсурдності дилем, ─
тобі відомо ─ але ти не знаєш.
Всього бракує – але ти все маєш...
Бачиться життя не без проблем.
+
Вода уміє парувати й щезати в небесах...
І поміж пальці знов і знов... Чи замерзати ─
й давай у чудернацьких снах
свідомості химерні замки будувати.
+
І так от проминає
життя твоє
між ілюзією про немає
та ілюзією про є.
+
Та не пробуй все за раз вкусити,
якщо можна і за сім...
Не старайся всім нараз вгодити ─
тільки так ти вгодиш всім.
+
Уже ведеться так, хоч сядь тай плач:
слабий розуміє слабого, дурний – дурного...
і багато хоче багач...
Лише мертвий усіх розуміє і не хоче нічого.
─
Яблука-ю – не блукаю!
Яблука-ю вже дні три...
В садку яблука зриваю
меланхолійної пори.
+
З-поміж живого на землі,
майстерно оминаючи слова,
пильнує і в місті і в селі, і...
слово Боже одна трава.
+
Ідея заховатись за мовчанням... Знаю,
що мене не чують, та це не значить,
що мене не бачать,
коли долонею я очі закриваю.
+
Ти, не подумавши, сказав з порога,
що нібито трава мовчить.
Слухай – як вона ніжно шелестить
про свою любов до Бога!
+
Золотословить не злословить,
вершить достойно куполами
не стайню – храми...
Та краще щирим злотом, а не словами.
+
Якщо мовчання злото,
а діло – сталь,
то немаловажною буде деталь —
додати позолоти.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
