В людини широкий вибір слів... ідей...
Знаєш?
А у Слова – широкий вибір людей.
автор

―
Богові богове, хай як буде ―
треба віддавати…
А чорт своє узяти сам прийде.
+
Любиш, любиш, любиш ― ось
щирішої любові світ не знає…
От би любив мене( крім мене) ще хтось!?
+
І сміх ― не сміх, й жаль жалю не рівня ―
зажмотив і радієш,
а вони від жалю плачуть по півдня.
+
Здавалося, вся світова печаль
понад тебе витає,
і немає більше радості, ніж жаль...
+
Світ плаче і ридає.
І причина тому є.
О! Як смішно все це виглядає.
+
Світ веселиться.
І причина тому є .
О! Як сумно на таке дивиться.


―
Тяжкою є дилема-незнання,
і не лише Манюк над нею туманіє:
йти манівцями, чи майнути навмання?
+
Життя йти манівцями змушує,
близька мета манить, руку подає
й чкурнути навмання спокушує.
+
Давно відомо в непростих умах:
хто думати уміє ―
йти манівцями ― найкоротший шлях!
+
Манівцями чи навмання? Постановка така
не міняє
орфографічної суті Манюка.
+
Тут втрутився Манюк
і до орфографічності своєї суті добавляє,
що він насправді Манюнюк.
+
Манюнькому йому і навмання
начебто не пасує,
і манівцями ― непросте питання.
+
Але... але...але в суті Манюка,
як і Саландяка, ― ма-ні-я
римована така.

―
От я павук,
по центру павутини засідаю
і насторожений на кожний шерех-звук.
+
Замріявся про ніжних мух
і слинку попускаю,
завжди готовий спити їх солодких мук.
+
Затріпотіла павутинка нині ―
поспішаю ...
А там?.. З мітлою господиня!
+
Хай золоту оселю і срібну стелю,
і парчові одежі… маєш,
а голим підеш по пустелі.
+
Коротке, наче мить, життя-безпуття.
І довго, довго, довго (так буває)
мить триває, немов життя.
+
Кістками у землі елементарно...
Примарою ж над світом кам’яним витаєш...
Ні! Ненамарно все твоє намарно!
+
Не було?! Не буде?!
Одне лиш... Є!!!
Завжди і всюди.
2011