Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
МІНА СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ * (літературна пародія)
Вона мене чекала стільки літ!
А я й не знав про ці її чекання...
Гуркоче і вібрує вертоліт –
Заради неї цей нічний політ –
В нас буде зустріч перша... І остання?
Тремтить рука і серце калатає,
Кажу собі: «Ти ж знав, чого летів...»
Так, знав: вона мене чекає,
Її наснага з віком не зникає,
Вона до вибуху готова почуттів!
Я тихо опускаюсь на коліна,
Торкаюсь ніжно незнайомки тіла... –
І миттю сталася в стосунках зміна!
Я впізнаю: це мінометна міна,
Вона мене чекала і хотіла!
Навряд... Тоді я ще не народився...
От дід повоював у цих краях!
Тут Третій Український бився,
Боєприпас і загубився,
Хоча – не голка і не цвях...
Накладним зарядом, без мороки
Я задовольнив її бажання...
Миттю перелякані сороки
Вісті понесли у різні боки
Про жіночі марні сподівання...
поезія "Зустріч"
Олександр МЕЛЬНИЧУКПародія
Вона мене чекала стільки років!
І ось я мчуся на передову...
Скрекочуть машінґверами сороки -
у нас сьогодні перше rendez-vous!
Я - замість діда. Бо яка різниця?
А серце б"є. Тремтить одна рука.
Їй - сім десятків, вже - не молодиця...
Але ж наснага з віком не зника.
Її одразу навіть не впізнати,
та я розгорну вижухлу траву -
і ось вона... В ложбинці - детонатор,
мов кухар в протитанковім рову...
Сховався... Але я послиню пальчик
й легенько так його по ковпачку:
- Привіт-привіт! Я - твій сапер, юначе!
Ану, вставай - я витягнув чеку!
Той - ані руш! І вся вона - не в темі...
Як не старався - хоч лягай, хоч стій!
Напевно, просто іншої системи...
А, може, їй потрібен дідо мій?..
Хоча, найшвидше, просто не хотіла...
Нехитра ж справа... Що тут за дива?
...Лише б сорока нé розторохтіла
про марноту жіночих сподівань...
http://maysterni.com/publication.php?id=66894
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
