
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…
Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.
Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

МІНА СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ * (літературна пародія)
Вона мене чекала стільки літ!
А я й не знав про ці її чекання...
Гуркоче і вібрує вертоліт –
Заради неї цей нічний політ –
В нас буде зустріч перша... І остання?
Тремтить рука і серце калатає,
Кажу собі: «Ти ж знав, чого летів...»
Так, знав: вона мене чекає,
Її наснага з віком не зникає,
Вона до вибуху готова почуттів!
Я тихо опускаюсь на коліна,
Торкаюсь ніжно незнайомки тіла... –
І миттю сталася в стосунках зміна!
Я впізнаю: це мінометна міна,
Вона мене чекала і хотіла!
Навряд... Тоді я ще не народився...
От дід повоював у цих краях!
Тут Третій Український бився,
Боєприпас і загубився,
Хоча – не голка і не цвях...
Накладним зарядом, без мороки
Я задовольнив її бажання...
Миттю перелякані сороки
Вісті понесли у різні боки
Про жіночі марні сподівання...
поезія "Зустріч"
Олександр МЕЛЬНИЧУКПародія
Вона мене чекала стільки років!
І ось я мчуся на передову...
Скрекочуть машінґверами сороки -
у нас сьогодні перше rendez-vous!
Я - замість діда. Бо яка різниця?
А серце б"є. Тремтить одна рука.
Їй - сім десятків, вже - не молодиця...
Але ж наснага з віком не зника.
Її одразу навіть не впізнати,
та я розгорну вижухлу траву -
і ось вона... В ложбинці - детонатор,
мов кухар в протитанковім рову...
Сховався... Але я послиню пальчик
й легенько так його по ковпачку:
- Привіт-привіт! Я - твій сапер, юначе!
Ану, вставай - я витягнув чеку!
Той - ані руш! І вся вона - не в темі...
Як не старався - хоч лягай, хоч стій!
Напевно, просто іншої системи...
А, може, їй потрібен дідо мій?..
Хоча, найшвидше, просто не хотіла...
Нехитра ж справа... Що тут за дива?
...Лише б сорока нé розторохтіла
про марноту жіночих сподівань...
http://maysterni.com/publication.php?id=66894
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)