Мого діда по мамі фашисти вивозили до Німеччини у 42-му.Дивом йому після кількох місяців праці на бауера вдалося втекти.Бог поміг дістатися родини.
Ховався.Мав бункер,викопаний на городі.Прийшли німці.Шукали бункер,отже,хтось видав.Промацували землю залізними щупами,вилами.Приходили чотири рази,але пильнувала бабуся,встигали сховатися.Одного разу вила проткнули землю,потрапили на щілину між дошками,що прикривали сховок,пропороли на дідові одяг..Поки він плечами підпирав дошки,щоб не прогнулися,бабуся притискала до грудей мою маму,дуже боялася,щоб мама не заплакала від страху.І того разу Бог вберіг .
Німці більше не приходили.У 43-му прийшли вночі в хату ковпаківці.Діда забрали.Його і ще кількох хлопців з сусідніх присілків та з Текучі (сусіднє село) заставляли вести туди,де ховаються бандери.Звичайно ж,хлопці не знали цього,то були прості мирні гуцули.Але їх привели під Поляниці,вистроїли в один ряд на полонині під лісом і розстріляли.Всіх.
Мій дід вижив.Їх прикопали там же,під лісом.Вночі дідо прийшов до пам"яті,якось вибрався з могили.Три кулі в тілі.Повз лісом,поки мав пам"ять.Був за кілька десятків метрів від могили,коли повернулися ковпаки,перевіряли,чи хтось не прийшов до могили.Якимось дивом діда не помітили,мабуть тому,що в горах розвиднюється повільно.
Діда випадково знайшла жінка,що поверталася з Поляниць від родини.Виявилося,що він зміг виповзти на стежку,що вела через гірський хребет у Космач,та там і впав.Бог і милосердя жінки, що жила в одинокій серед лісів схованій хаті, врятували його втретє.
Не було діда вдома майже чотири місяці.Бабуся вже й панахиду відправила за ним.Аж якось увечері зайшов у хату...
Не розказував нікому,що з ним трапилося ні тоді,ні пізніше.Аж коли з Сибіру по тридцять двох роках заслання повернувся мій вуйко,(були вже вісімдесяті),якось зійшлися в бабусі в хаті старші чоловіки.Тоді дідо розповів,як у війну був розстріляний.А я ховалася під столом,то почула.
Якби мене побачили,звичайно прогнали б геть,ніхто нічого б не розказував.Боялися.Не за своє життя - за сім"ю.