Я ні в якому разі не нічний метелик, швидше навіть сімейно-центрована жінка по натурі. Однак, життя – штука примхлива, ніхто не знає, якими вулицями ми ходитимемо завтра і з ким ділитимемо постіль. Ось так. Ідеш собі спокійно, слухаючи старенький блюз у навушниках, нікого не зачіпаєш, рухаєшся в такт своїм думкам, і раптом відчуваєш, що підбори почали тобі муляти, а може, це просто якийсь камінець трапився на дорозі і не дає тобі мирно простувати далі. Зупиняєшся, знімаєш туфель і трусиш.
Позаду з’являється чоловік. Він тільки-но вийшов зі свого авто, але ти цього не бачила. У нього нестерпно болить голова, мегаполіс, де волею випадку опинився цей незнайомець, ненависний йому. Зараз він, нарешті, повернувся у рідне місто і випадково зайшов у найгірший магазин цілого кварталу. Терпіти його не можу, не маю в кишенях ані гривні, але роблю вигляд, що зайшла до магазину, аби щось купити. Майже одразу виходжу. Що за чортівня… Ніби й він рухається за мною. Думаю, що, певно, теж знає, який кепський вибір у цьому магазині. Я все ще в музиці. Але цей чоловік вже подумки в мені. Його більше не лякає біль, він знайшов кнопку переключення. Підходить, стає ззаду, питає, чи направду мені у черевик потрапив камінець. То не камінець, підбори просто страшенно натерли мені ліву п’ятку, але, щоб уникнути довгих пояснень, погоджуюся з його версією. Отже, я вас проведу додому «і т.д. і т.п.». Провів, тепер дайте мені, будь ласка, ваш номер. Ні, краще ви свій дайте, і я вам обов'язково зателефоную. Точно знаю, що ніколи сама цього не зроблю, але ж потрібно бути ввічливою. Тому все-таки даю й свій.
Він не дзвонить два дні. Гадаю, більше ніколи не побачимось знову. Раптом дзвінок. Восьма вечора. В мене ніколи не було нормального одягу, щоб кудись вийти. Вдягаю щось гідне для першого разу. Він приїздить на машині, непоганій, до речі, представницького класу. Сідаю без вагань, і навіть серце не йокне. Тепер до ресторану, треба справити на цю дурепу таке враження, щоб вона віддалася мені зразу ж, тут і тепер. Мама випадково забула ключі від дому. Чай вже починає холонути на столику, а ми мчимо назад у непередбачуваних справах. От халепа… Так думає він, в мені ще жевріє надіє на реабілітацію втраченого настрою. Повернення до ресторану і нічне катання безлюдним передмістям. Дізнаюся дещо, складаю подумки досьє на нового знайомого: двічі одружений, двоє малят, стандартний набір притензій до «супружниці». Ми стоїмо коло річки під місяцем. Сьогодні повня і мені так хочеться зараз здійнятися кудись вгору над цими березами і зникнути у верховітті, зникнути звідси, забути про все. Повертаємося додому, і він вперше цілує мене на прощання. Впевнена, що це тільки початок, далі буде…
Ми – постійні нічні клієнти одного із закладів десь за містом. Зручно з усіх боків. Тепер він не стидаючись піклується про мене, бажав би бути поряд, але радить не розглядати його у якості потенційного чоловіка. Але й мені зістаритися у коханках не дасть. Я вкотре, сидячи поряд, кажу йому про те, як хочу нормальну сім'ю, дітей, чоловіка. Він упевнений, що, безперечно, я на все це заслуговую.
Одного разу він зізнався, що хотів би кінчити, просто у мене, що сама природа тягне його зробити це, він поводиться як самець. Я його не звинувачую. Але це все лише наші нічні марення. Думки про «недільного» татка для моєї дитини швидко залишають нас обох. Це ганебна справа, на яку він ніколи не піде. Коли я намагаюся поговорити із ним про речі, які вважаю серйозними, він завжди запитує, чи я не вагітна. Знаю сама, що це, мабуть, єдине, про що я йому ніколи не скажу. Навіть, якщо це трапиться. Не можна побудувати спільне життя на грунті рожевих ілюзій. Ми точно знаємо, що ніколи не будемо разом. Лише дві самотності, що блукають нічним містом у пошуках себе справжніх і знаходять їх один в одному. Потім зв'язок губиться і самотність знову нагадує про себе. Нам добре вдвох. Наша спільна самотність не видається тоді такою разючо-відвертою.
Ми годинами говоримо про свої справи, речі, віддалені від повсякденного життя, забуті у вирі щоденних подій. Ніч довга, і у нас досить часу для цього. Я б хотіла мати такого чоловіка. Здається, так мало треба жінці для щастя: просто, аби поряд був саме той, він, і ніхто інший, твій чоловік. Але що робити, коли цей чоловік не лише твій?
Нарешті знаходжу вихід. Відчуваю: щось має трапитися. Тоді доведеться зробити вибір.У капіталістичному суспільстві не існує поняття безвідносної вартості, вона завжди альтернативна: якщо…то. Не хочу більше подвійного життя. Обираю власну сім'ю. Крапка. Готуюся до іншого стану. Чекаю на дитину і щоночі думаю про своє кохання. Він поряд.
Далі буде…