Доволі гармонійно, НМСД, інтегрується початок назви вірша у другий рядок: „колиПРО тягвгамо вуєстегна”. Я не можу чітко визначити, завдяки чому, але читається він якось саме так. Можливо, завдяки тому, що розмір вірша самовизначився як анапест і завдяки існуванню такого технічного параметра як членування мовного потоку.
У кінці третього рядка, НМСД, бракує сполучника „і”, або четвертому рядку бажано мати дієприслівниковий зворот. І такий варіант додав би логічної завершеності усьому реченню, а у такому вигляді, у якому воно є, я спостерігаю звичайне перелічування, яке нелегко вгадується, бо, наприклад, мені звично бачити спочатку перелічування через кому, а потім – через сполучник „і”. А він розташувався на початку речення.
Доволі інтересно читається словосполучення „бабське літо”. Воно вносить, НМСД, якусь свіжу течію, бо я звик до іншого. А звички – це ті ж самі стереотипи, якщо я правильно розтлумачую собі одне з її призначень, це щоденно або навіть щомиті щось нове і нестереотипне.
І я його побачив – як у новому вірші попри дату його створення, так само і у оновленому образу літа. А мої питання – це роздуми одного з читачів і шанувальників поезії та поезій Мрії Поета.

З повагою,
Г.С.

- Оце закрутила... аж голова паморочиться - і вина не треба. Хоча... (відбирає в образу твору бокал).
- Щодо останніх двох рядків: то лір. героїня вже іншого обіймає, чи лір. герой настільки змінився?.. Чи як хочете, так і розумійте? :)
Протяг мені сподобався ;) А де це такі гуляють, не підкажеш?

Дуже сумна історія. Таке воно, бабське щастя.