Дівчина, змалечку мамою кохана,
Жалілась нам на одвічну проблему:
Скільки вже можна стикатися з «лохами»?!
Де вони повзають – ті, що з «богеми»?!

Евакуйовані всі – ешелонами,
Їдуть на Захід… чи Схід – лиш подалі!..
Велопробігами та перегонами –
Так захопились, аж гублять педалі!

…Якось зустрілася, «пофестивалила»:
Декламувала, аж провід урвався!
Він портретист – йому й сотні замало:
«Криза ж навколо – в ціні я піднявся!»

Переплатила йому для надійності…
Все до найменшого розрахувала:
Будуть дзвінки, подаровані вічності,
Гамірні ба-га-то-люд-ні вокзали…

Квіти, шампанське, ще й пудра для мозку,
Гарні слова, алкогольні коктейлі…
Разом поїдуть на море Азовське
(Та імовірніше – до Коктебелю)…

Він на коліно, цікаво, ставатиме
(Вік же солідний – то, може, й не варто?),
Коли заміжжя їй пропонуватиме –
Довгу дистанцію з ніжного старту…

Той підтягнув живота обважнілого,
Ще й колупнув… учорашнє у роті…
Відзвітував телефоном покірливо,
Що він запізниться, бо - на роботі…

Жінка законна у слухавку гикнула,
Що означало «на ранок вертайся»…
«Муза» принади за столиком випнула:
Хай же оцінить перестарок -«Тайсон»!

…Крим у багатій уяві рябіє
(що те Азовське – забава для діток!).
Ну, а в художника – скромні надії:
Може, минеться… без радикуліту?

…Сталося все не в зірковім готелі,
А у майстерні – мов справжня робота!
Він зекономив на тім Коктебелі
(пудрити мізки – і то неохота!).

Все було чесно: коктейль - з самогоном,
Купа ідей для панно і для фресок…
Вранці чекає дружина законна –
Їдуть же разом вони до Одеси…

8-10.08.2010.