Хтось скаже: вдалий хід – лихварський, певно
це лагідно, грубіше – (інше слово)... Себе запитую, чи
маю право називати вголос ці ймення:
виказувати засновників Біблії Людської. Мов битюки,

які вивезли із гріховень пороки; горілкою позаливали
рани, липовим чаєм відпоїли... Пишу й боюсь, а втім...
Знайшов те, про що мріяв, – стиль, мова, але...
Божа ласка чи прокляття потрібне?.. З колін

піднялося Слово Українське! Це така розкіш – читати Вас,
аж захлинатися від передчуття небосхилів, що відкриваються:
насолода росте пропорційно заглибленню в океан – маса
води стискає тіло, отак і письмо Ваше... рідне, безцінне! В муці

народжується література суща… Благаю, що ще
потрібно, щоб Ви писали, скажіть? Нема пророка
у своїй Вітчизні – не розуміють чи заздрять? Проща,
а не письмо, сповідування людства. Сила й безсилля. Трохи

якби Вашої кебети мав, щось би вже своє скандьорив...
Саме „скандьорив”: писати, як Ви, – це недосяжна площина,
єднання і скупчення слів, густіше за галактики... У морів
з океанами не вистачить солі, щоб сліз поробити людям... Щеня

скавучить під парканом... сліпе, як все людство... чи в Раю
краще, ніж на землі? Перечити негоже долі…
Читаю...
Божеволію...