Він спить. Дихання його рівне та тихе. Він спить довго. Але раптом здригається і прокидається. Роздивляється кругом, бурмоче.
– Бу- бу- бу! Стіл і табуретка, а на столі хліб і гірка редька...
В кутку кімнати, мигаючи, працює телевізор.Телевізор (емоційним жіночим голосом).
– Раньше любила, – теперь бы убила!...
Він вже тихенько собі під ніс.
– Бу- бу- бу...
Телевізор переходить на істеричний тон.
– Да у тебя на лбу!...
Він:
– На чолі? Моєму?!
Жваво піднімається з ліжка і підходить до дзеркала.
– Ну-ну! – розглядає пильно себе, – лисина, зморшки, синці під очима і щетина, як стерня, – а далі вже сумніше, – ня-ня-ня! – роздивляється довкола, – і не миті горшки!
Телевізор все тим же істеричним тоном.
– Не бритый!
Він.
– Тьху ти! – висмикує шнур з розетки, – накладається табу на засіб інформації, що читає анотації! Бу-бу-бу! Бурубу! Бу-бу-бу! Від життя такого скоро буть мені в гробу!
Він сідає в задумі на ліжко, але раптом хтось озивається.
– А щоб ти був здох ще маленьким!
Він.
– О! Вже вчувається... Агов! Ти що – з того світу?!
Голос іронічно.
– Ага! З тої кімнати!
Входить особа жіночої статі: розпатлана, розшарпана, розмазана...
Він.
– О! Вже привиджується, – хрестить поперед себе, – щезни, бідо!
– Та зараз! Зараз! Піду. Там нічого не лишилось? – роздивляється стіл, друляє порожню пляшку, щось запихає до рота...
Він якусь мить мовчки витріщується на неї, а потім, щось пригадавши, сердитим голосом.
– А-а-а! Йди до дідька!!!
– Та йду, йду! – щось ще запихає похапцем до рота, натягає на себе якогось лаха і виходить з хати, голосно грюкнувши дверима.
Він ще якусь мить сидить нерухомо, а потім б’є себе долонею в чоло.
– Дурень! Дурень! Дурень!
Потім лягає на ліжко і охоплює голову руками... Раптом рвучко піднімається
і вибігає в коридор (чути як замикає двері на ключ). За мить повертається назад і лягає поверх зім’ятої постелі. Він довго лежить, дивлячись в стелю. Поволі сон долає його. Його дихання рівне та тихе, але спить він недовго. Раптом здригається і прокидається. Сон ще володіє ним, але вираз його обличчя швидко змінюється, воно раптом полотніє, мов від якоїсь недоброї здогадки.
Він рвучко піднімається і вибігає в іншу кімнату... Побачене підкошує його.
– Ай! Ай! – чи то скрикує, чи то схлипує він, – це вже через край! Повільно осідає на підлогу. В кімнаті безлад, кругом порозкидано речі: одяг, папір, фарби... Він піднімається, починає гарячково їх складати і вимазує червоною фарбою руки... Зупиняється – руки наче закривавлені... починають нервово тремтіти. Він міняється на лиці, і раптом витягається, мов струна. Напруження переходить в скрегіт зубовний, стискуються кулаки... Здається – ще мить і він почне корчитись в конвульсіях, але стогін та ридання уже вихоплюються з його грудей.
– Ай! Ай! Це вже через край!
Він повертається до ліжка і лягає, плачучи. Поволі плач переходить у схлипування, а через якийсь час, знесилений, затихає і засинає. Спить довго.

Вечоріє. Червоне сонце, ховаючись між дерев, останнім промінчиком переповзає по ковдрі на його обличчя. Це його будить. Він важко відкриває очі і, осліплений яскраво-помаранчевим блиском, рвучко відвертає голову. Сонячний зайчик поволі переповзає на подушку, потім на стіну, зменшується-блідне і щезає. А він лежить і лежить, дивлячись в стелю. Кімната поволі наповнюється сутінками.Темрява лякає, він важко піднімається, знаходить під ліжком кімнатні тапочки, мляво човгає до вимикача, шарить по стіні рукою. Нарешті вмикає світло і мружиться. Трохи постоявши, йде в кімнату навпроти і вмикає там світло, стоїть якусь хвильку, дивлячись собі під ноги, а потім, відсуваючи ногами речі, добирається до вікна. Там лежить перевернутий мольберт, а поряд шмат картону, густо замазаний червоною фарбою. Він ставить мольберт на ноги, закріплює на ньому картон, потім піднімає стілець, сідає і, кривлячись, мов від зубного болю, пробує фарбу пальцем: ще зовсім свіжа. Він веселішає, витягає з поміж розкиданих речей якогось лаха і береться обережно витирати. З-під червоної фарби появляється зображення... Робота його захоплює, він починає мугикати собі під ніс якусь мелодію... Поволі червона фарба відступає до країв картону, відкриваючи те, що було під нею... Його руки та одяг вимазані фарбою, він цього не помічає. І ось нарешті він встає, випрямляє спину і пробує відступити кілька кроків назад, але наступає на розкидані речі. Це на якусь мить приводить його до тями. Спохмурнівши, обережно відсуваючи їх ногами, відходить на потрібну відстань і завмирає непорушно, не відводячи погляду від врятованої картини. Його обличчя світиться від щастя та захоплення... За вікном глуха і темна ніч...

На картині, яку розглядає цей чоловік, зображено оголену вродливу жінку.

Що відбувалося минулої ночі у будинку? Холостяк... - усамітнена, замкнута в собі людина, він... - малював з уяви... Неймовірна спокуса звірити намальоване із справжнім жіночим тілом примусила його, поборовши нерішучість, привести до хати місцеву повію і ... Очевидно, що вони були розчаровані обоє...
до 2006