Тут за узагальнення, буває, що сварять. А до них належать такі масштабні поняття як "ми", "усе", "люди" або "людина" - тобто, займенники та іменники, за якими ховається смисл (якщо він є) і поетична краса слова.
Та знаючи про те, що чекає планету (бо у нас по супутнику йде "Діскавері") і людство(я на ніч читаю "Новий Завіт"), а днями - попрощавшись зі стареньким сусідом (84 роки), я наважився вжити узагальнення. Бо вживай чи не вживай, а Вічність (це ще одне, але менш критичне узагальнення) була і є. То вона кличе і не дає забувати про себе.

Особисто від Вас приємно чути.

Так, бусля́чі. Але бу́слів.
Ваша увага заохочує мене віршувати краще :)

Бувають дятли у лісі, так само як бувають і у дорослому житті - у містах, смт і селах. Вони теж двоногі, але вони працюють, частіше за все, у державних установах.
Бувають назви одного і того ж самого пре́дмету чи живої істоти, і вони теж різні.
Підсумок такий:
1. Мені не вдалось розділити ключі на дві категорії - тих перелітних особ, які летять на Канари чи Анталії та Єгипти, і тих, печальні співи яких розпочинаються приблизно у середині другої декади вересня. То і не ділитиму.
2. Мені також не вдалось об'єднати читацьку Україну нашого літературного осередку, одна частина якої каже "лелека", а друга - "бусол".

Тому виходимо на чаплю :)
Дякую за коментарі і вашу дружню стурбованість.

Погоджувальна рада відбулась :)
Дякую, Юрію.

Можна втекти. Зараз - у Анталію (вона найближча за усі курорти цієї пори), пізніше - Єгипет або Туніс.
Почне видихатись зима, то знову Єгипет і Анталія.
У Європі немає чого робити. Такої думки (про себе, тишком-нишком), НМСД, і президент, і його МЗС, і регенти.
То виходить, що втекти можна.
А от стосовно подальшої долі - тумани.

З повагою,
Г.С.

Мені не хотілось писати про журавлів, бо про них існує пісня. От чому, скажи-но мені, мій приятелю, в селі співучий народ? А відповідатиму я:
- тому що слухає радіоточки української національної мережі. А вони розносять співи мало не всіма мовами двох дружніх народів.
"Високо лєтят под облакамі,
І курличут журавлі над намі,
Вдаль скользя по нєбу лєгкой тєнью,
Тают птіци в тішинє осєннєй".
(музика В.Мураделі, слова - першого чоловіка А.Барто, Пєтра).
І це не одна пісня.
"Мнє кажется порой, что солдати,
с кровавих нє пришедшиє полєй,
нє в зємлю нашу полєглі когда-то,
а прєвратілісь в бєлих журавлєй".
(інверсія у другому рядку, НСМД, жахлива).
(композитор Ян Френкель, слова Р.Гамзатова.
Не плутати з Газмановим.
То чи варто мені віршувати про співане і віршоване? Ні.
- і друге. Співучий народ тому, що співав і співає.
А щодо змаху крил... Треба жити далі.
Навіть у потойбіччі.

З повагою,
Г.С.

До речі, Гаррі, (ABaAaAB) - анонсована тобою форма має сім рядків, а у тебе - вісім. Вас іс дас?:)

Тріолети я створюю, не замислюючись. Схему римування писав нашвидкуруч. Я її вже виправив.
Тріолет упорядкований.
Його я назвав саме так :)

Пардон. Не створюю, не замислюючись, а вибудовую. Створювати нелегко, бо існує ідея. яку треба втіліти у вірш.

Думка доволі розмита. Я маю на увазі свою.
Поясню.
Люди зростають у віковому напрямку від малечі (тобто, від дитячого віку) до аксакалів, а не навпаки. Але ж душі нового поповнення землян виковувуються небесними ковалями на небі. Туди поступово переміщуються аксакали, з плином часу (не всі, щоправда) своїм розумом або сприйняттям дійсності переходячи у інфантильних старців, за інтелектом схожих на малечу, якщо не на немовлят.
Можна уявити і Апокаліпсис, у якому вік не відіграватиме ніякої ролі.
Можливо, тріолета замало, або забагато, якщо тема банальна, а автор такий звичайний випадковий літератор як я.
З деякою часткою самоіронії,
Г.С.