Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Бурштина Терещенко (1988) /
Проза
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
Ніж розсікає повітря, кожна ложка рису - оголений нерв, це як питати себе, чи це твоя параноя врятувала тебе від кулі, це як намагатися розчути її шепіт і знову допускати найдурнішу помилку. Це все просто кліше, це фільм Тарантіно на велетенському екрані, вимкнений вентилятор під стелею. Проте він міг би ліниво обертатися, такий плаский. Приносять попкорн. Нічого не вийде.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
