ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.08.18 20:07
До літаків підігнали авто,
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…

Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів

Іван Потьомкін
2025.08.18 12:52
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю

Ольга Олеандра
2025.08.18 12:36
Дональд Трамп і путін вова
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.

Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,

Олександр Сушко
2025.08.18 10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.

Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:

С М
2025.08.18 06:51
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз

Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка

Віктор Кучерук
2025.08.18 06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.

Борис Костиря
2025.08.17 22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,

Ярослав Чорногуз
2025.08.17 21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.

Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,

Галина Кучеренко
2025.08.17 20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…

Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,

Олег Герман
2025.08.17 20:33
Нещодавно один мій хороший знайомий, також лікар, але не психіатр, попросив мене зробити допис про вплив ШІ на психіку людини. Відповідь можна було б вмістити в одне речення: "При правильному користуванні технології ШІ не становлять небезпеки, а стають д

Євген Федчук
2025.08.17 17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо

Віктор Кучерук
2025.08.17 08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.

Олег Герман
2025.08.17 01:24
У світі, де шум став фоновим режимом, тиша перетворилася на рідкісний артефакт. Ми заповнюємо її музикою, подкастами, порожніми розмовами, нескінченною стрічкою новин. Вона лякає, бо змушує нас залишитися сам на сам з тим, що ми так ретельно намагаємося і

Борис Костиря
2025.08.16 22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,

Олена Побийголод
2025.08.16 21:40
Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:

С М
2025.08.16 11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Бурштина Терещенко (1988) / Проза

 Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
Ніж розсікає повітря, кожна ложка рису - оголений нерв, це як питати себе, чи це твоя параноя врятувала тебе від кулі, це як намагатися розчути її шепіт і знову допускати найдурнішу помилку. Це все просто кліше, це фільм Тарантіно на велетенському екрані, вимкнений вентилятор під стелею. Проте він міг би ліниво обертатися, такий плаский. Приносять попкорн. Нічого не вийде.

Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.

І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.

Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.

Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.

Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.

На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.

Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-10-23 01:46:37
Переглядів сторінки твору 1659
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.553 / 5.05)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.726 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2012.09.18 16:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Бурштина Терещенко (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-23 01:49:00 ]
Оригінал
Juan Faixal

Pánico y Chow-Fan en Manchester

El aire se corta con cuchillo, cada cucharada al arroz es puro nervio, es preguntarse si solo por ser paranoico uno se salva de la bala, es intentar entender lo que se murmura y fracasar categóricamente. Todo esto es un cliché, es Tarantino en pantalla gigante, ventilador de techo apagado, pero podría estar moviéndose lentamente, plano desde arriba, traigan pochoclo, no desentonaría.

El precio no estaba mal, cuatro libras noventa con una bebida incluida, un oasis culinario si se tiene en cuenta que hace días que lo único que se come son sándwiches de supermercado y papas fritas, las putas papas fritas que le ponen a absolutamente todo lo que sea comestible en esta isla. Eran las tres menos cinco y quien se iba a imaginar que a esa hora el cliente ya no tiene la razón.

Y así estamos, comiendo en silencio, mirándonos a los ojos entre nosotros. Ellos nos rodean, lucen modernos, tienen buenos peinados, de esos que toman tiempo, también tienen pantalones negros y camisa blanca. Nos miran, y comentan en un idioma que no entendemos, claro, eso ayuda a la sensación persecutoria, el sueño y el cansancio también, pero hay algo absolutista y marcial en ese tono que intimida. No nos contestan bien cuando preguntamos algo, no quieren que hablemos, tampoco pueden traer servilletas.

Se siente una llave y una cerradura girando, mis ojos confirman a mis oídos, están cerrando la puerta. Pienso en la vida que tuve, hago un veloz repaso de instantes, los buenos, los malos, los feos y el resto. No estuvo tan mal, se quedó un poco corta, no hay duda de eso, pero definitivamente fue entretenida. Hago un repaso por la mesa y observo que todos están en lo mismo, espero que también llegando a conclusiones felices, no hay nada peor que tener que irse antes de tiempo, y encima de capa caída.

Apuro la cucharada, ella insiste en hacerse eterna. Solo quiero terminar mi plato y salir, evito el contacto visual, solo ayuda a enojarlos, no es algo que podamos costear en este momento. Queda un poco de arroz en el plato, que es lo que lo acompaña ya no sabría decirles. Me acuerdo del arroz porque en la mesa hay un terrible desparramo, no es tan fácil de comer si se esta en situaciones como esta. El plato esta más o menos vacío, llegó la hora.

Se vive un momento de empatía en la mesa, todos sabemos que puede ser de los últimos, miro a mis amigos y asienten, hay que pedir la cuenta. Respiro profundo, pongo la mente en blanco y levanto la mano. No tengo últimas palabras, solo distintas teorías acerca de como termina.

Diecinueve con sesenta me dicen, pago con veinte y me dan cambio. Nos abren la puerta, somos libres.

Nos alejamos rápidamente, aliviados de estar vivos, humillados por todo lo otro.
21 de septiembre de 2011