Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.23
01:00
Я більше не буду зручним.
Я більше не буду ручним.
Нікого давно не чекаю.
Пливу до останнього краю
Крізь дим.
Все! Досить! Ні слова про текст!
Чи вибух, чи знову протест,
Я більше не буду ручним.
Нікого давно не чекаю.
Пливу до останнього краю
Крізь дим.
Все! Досить! Ні слова про текст!
Чи вибух, чи знову протест,
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Бурштина Терещенко (1988) /
Проза
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
Ніж розсікає повітря, кожна ложка рису - оголений нерв, це як питати себе, чи це твоя параноя врятувала тебе від кулі, це як намагатися розчути її шепіт і знову допускати найдурнішу помилку. Це все просто кліше, це фільм Тарантіно на велетенському екрані, вимкнений вентилятор під стелею. Проте він міг би ліниво обертатися, такий плаский. Приносять попкорн. Нічого не вийде.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
