Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.23
09:35
Пурпурові вітрила Тарса
«Кохання римського генерала коштує дорого,
якщо його ціна —
голова молодшої сестри».
З уст цариці Клеопатри у короні Об’єднаного Єгипту
…Вітер з моря здіймає поділ моїх білих шат. Цей вітер приніс у моє життя наказ, під
2026.08.23
07:35
Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.
2026.08.22
21:49
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.
2026.08.22
20:17
Українському добровольцеві
По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.
Виє вітер там по роздоллю.
По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.
Виє вітер там по роздоллю.
2026.08.22
19:32
у звичайних розмовах
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен
2026.08.22
17:23
Живу давно, неначе під наркозом,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.
Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.
Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,
2026.08.22
17:21
Мовчазний знайомий
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
2026.08.22
16:15
У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
2026.08.22
14:56
Насипле завтра Бог ще добру жменю літа,
І день, мов гарне ябко виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.
Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун під
І день, мов гарне ябко виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.
Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун під
2026.08.22
14:23
Невеличку лікарню Бангкоку
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.
Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.
Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
2026.08.22
14:16
Розлилась повінь. Грона почуттів
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.
Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.
Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,
2026.08.22
12:34
Ліс із каменю
«Храм – чудове сховище від світу людей,
але в ньому немає стін від власної пам'яті».
З уст невпізнаної жриці Храму Артеміди
…Центуріон робить по сходах ще три кроки вгору. Його залізні каліги б'ють по різьбленому мармуру,
2026.08.21
21:31
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триног
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триног
2026.08.21
19:12
поет задовольняє
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк
2026.08.21
14:55
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.08.21
14:24
Кручусь по колу в душних соцмережах,
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Бурштина Терещенко (1988) /
Проза
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
Ніж розсікає повітря, кожна ложка рису - оголений нерв, це як питати себе, чи це твоя параноя врятувала тебе від кулі, це як намагатися розчути її шепіт і знову допускати найдурнішу помилку. Це все просто кліше, це фільм Тарантіно на велетенському екрані, вимкнений вентилятор під стелею. Проте він міг би ліниво обертатися, такий плаский. Приносять попкорн. Нічого не вийде.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.
І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.
Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.
Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.
Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.
На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.
Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
