ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2026.08.23 09:35
Пурпурові вітрила Тарса «Кохання римського генерала коштує дорого, якщо його ціна — голова молодшої сестри». З уст цариці Клеопатри у короні Об’єднаного Єгипту …Вітер з моря здіймає поділ моїх білих шат. Цей вітер приніс у моє життя наказ, під

Віктор Кучерук
2026.08.23 07:35
Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.

Іван Потьомкін
2026.08.22 21:49
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.

Ольга Садкова
2026.08.22 20:17
Українському добровольцеві

По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.

Виє вітер там по роздоллю.

хома дідим
2026.08.22 19:32
у звичайних розмовах
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен

Артур Курдіновський
2026.08.22 17:23
Живу давно, неначе під наркозом,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.

Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,

Артур Сіренко
2026.08.22 17:21
Мовчазний знайомий
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої

Вячеслав Руденко
2026.08.22 16:15
У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?

Віктор Насипаний
2026.08.22 14:56
Насипле завтра Бог ще добру жменю літа,
І день, мов гарне ябко виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.

Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун під

Паб Лімерик
2026.08.22 14:23
Невеличку лікарню Бангкоку
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.

Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",

Борис Костиря
2026.08.22 14:16
Розлилась повінь. Грона почуттів
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.

Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,

Ірина Вовк
2026.08.22 12:34
Ліс із каменю «Храм – чудове сховище від світу людей, але в ньому немає стін від власної пам'яті». З уст невпізнаної жриці Храму Артеміди …Центуріон робить по сходах ще три кроки вгору. Його залізні каліги б'ють по різьбленому мармуру,

С М
2026.08.21 21:31
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг

Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триног

хома дідим
2026.08.21 19:12
поет задовольняє
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк

Сергій Губерначук
2026.08.21 14:55
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),

Борис Костиря
2026.08.21 14:24
Кручусь по колу в душних соцмережах,
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Бурштина Терещенко (1988) / Проза

 Паніка і фанат жратви в Манчестері Juan Faixal
Ніж розсікає повітря, кожна ложка рису - оголений нерв, це як питати себе, чи це твоя параноя врятувала тебе від кулі, це як намагатися розчути її шепіт і знову допускати найдурнішу помилку. Це все просто кліше, це фільм Тарантіно на велетенському екрані, вимкнений вентилятор під стелею. Проте він міг би ліниво обертатися, такий плаский. Приносять попкорн. Нічого не вийде.

Ціна була більш-менш нормальною, чотири дев'яносто, плюс випивка. Справжній кулінарний рай, якщо враховувати, що ось вже кілька днів єдиною нашою їжею були сендвічі з супермаркету і картопля фрі. Та сама довбана картопля фрі, яку на цьому чортовому острові подають з будь-якою стравою. На годиннику була без п'яти хвилин третя, і хто б міг подумати, що о такій годині клієнт вже не завжди правий.

І от ми сидимо, і, переглядаючись між собою, мовчки поглинаємо принесені страви. Вони обступають нас, виглядають дуже по-сучасному, з гарними зачісками, з тих, що потребують часу. Всі як один вдягнені в чорні штани і білі сорочки. Оглядаючи нас, вони перемовляються між собою незрозумілою нам мовою. Звичайно це все можна було б списати на параною, а також на втому і недосип, проте є щось вороже і владне в їх загрозливих інтонаціях. Вони, практично, не відповідають на наші запитання. Видно, що не хочуть щоб ми розмовляли. І серветки нам, судячи з усього, також не принесуть.

Чутно ніби в замку повертають ключем. І от я на власні очі бачу, двері зачинено. Перед очима проноситься все моє життя: мої спогади - щасливі і гіркі. Хотілося б звичайно ще пожити, але в цілому все було не так вже і погано. Я прожив цікаве життя. Оглядаю своїх друзів за столом. Так і є. Певно що вони теж дійшли подібного невтішного висновку. Нема нічого гірше ніж піти в розквіті сил та ще і так безталанно.

Я намагаюся покінчити з останньою ложкою рису, проте вона, здається, хоче жити вічно. Але ж я просто хочу доїсти свою порцію і піти. Я намагаюся уникати візуальних контактів - це їх лише розізлить, а ми не можемо собі зараз цього дозволити. На тарілці залишається трохи рису. Я пам'ятаю про нього бо на столі страшенний безлад. Не так вже легко їсти коли навколо коїться подібний жах. Але ось, тарілка вже більш-менш пуста і наш час майже збіг.

Ми все розуміємо без слів, ми всі знаємо, що може статися з останніми, хто залишиться. Я дивлюсь на своїх друзів і до нас доходить, що треба попросити, щоб принесли рахунок. Я роблю глибокий вдих, намагаюся ні про що не думати і піднімаю руку. У мене немає останніх слів, лише різні теорії щодо того, як все закінчиться.

На рахунку дев'ятнадцять шістдесят. Я розраховуюся двадцяткою і мені віддають решту. Нам відчиняють двері. Нарешті - вільні.

Ми швидко крокуємо далі. Ми щасливі, що залишилися живими, але до щастя примішується гіркий присмак сорому.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-10-23 01:46:37
Переглядів сторінки твору 1810
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.553 / 5.05)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.726 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2012.09.18 16:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Бурштина Терещенко (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-23 01:49:00 ]
Оригінал
Juan Faixal

Pánico y Chow-Fan en Manchester

El aire se corta con cuchillo, cada cucharada al arroz es puro nervio, es preguntarse si solo por ser paranoico uno se salva de la bala, es intentar entender lo que se murmura y fracasar categóricamente. Todo esto es un cliché, es Tarantino en pantalla gigante, ventilador de techo apagado, pero podría estar moviéndose lentamente, plano desde arriba, traigan pochoclo, no desentonaría.

El precio no estaba mal, cuatro libras noventa con una bebida incluida, un oasis culinario si se tiene en cuenta que hace días que lo único que se come son sándwiches de supermercado y papas fritas, las putas papas fritas que le ponen a absolutamente todo lo que sea comestible en esta isla. Eran las tres menos cinco y quien se iba a imaginar que a esa hora el cliente ya no tiene la razón.

Y así estamos, comiendo en silencio, mirándonos a los ojos entre nosotros. Ellos nos rodean, lucen modernos, tienen buenos peinados, de esos que toman tiempo, también tienen pantalones negros y camisa blanca. Nos miran, y comentan en un idioma que no entendemos, claro, eso ayuda a la sensación persecutoria, el sueño y el cansancio también, pero hay algo absolutista y marcial en ese tono que intimida. No nos contestan bien cuando preguntamos algo, no quieren que hablemos, tampoco pueden traer servilletas.

Se siente una llave y una cerradura girando, mis ojos confirman a mis oídos, están cerrando la puerta. Pienso en la vida que tuve, hago un veloz repaso de instantes, los buenos, los malos, los feos y el resto. No estuvo tan mal, se quedó un poco corta, no hay duda de eso, pero definitivamente fue entretenida. Hago un repaso por la mesa y observo que todos están en lo mismo, espero que también llegando a conclusiones felices, no hay nada peor que tener que irse antes de tiempo, y encima de capa caída.

Apuro la cucharada, ella insiste en hacerse eterna. Solo quiero terminar mi plato y salir, evito el contacto visual, solo ayuda a enojarlos, no es algo que podamos costear en este momento. Queda un poco de arroz en el plato, que es lo que lo acompaña ya no sabría decirles. Me acuerdo del arroz porque en la mesa hay un terrible desparramo, no es tan fácil de comer si se esta en situaciones como esta. El plato esta más o menos vacío, llegó la hora.

Se vive un momento de empatía en la mesa, todos sabemos que puede ser de los últimos, miro a mis amigos y asienten, hay que pedir la cuenta. Respiro profundo, pongo la mente en blanco y levanto la mano. No tengo últimas palabras, solo distintas teorías acerca de como termina.

Diecinueve con sesenta me dicen, pago con veinte y me dan cambio. Nos abren la puerta, somos libres.

Nos alejamos rápidamente, aliviados de estar vivos, humillados por todo lo otro.
21 de septiembre de 2011