За ніжністю, вкритою інеєм
неянголів і пісень,
іду по вишневій лінії,
де ніч сповиває день.

Ти плинна – де трави некошені –
незаймані ще жінки,
небесність птахів – ріки осені,
а голос – у синь – тонкий.

Пручлива, в’юнка, непідкована,
з вродливих – із вад моїх,
до лику нічниць – зарахована,
така неземна – аж гріх...

Даєшся – живеш другим диханням.
Під марш барабанний скронь
здаєшся – молитвою тихою
і холодом райських крон.

Мов мамина чуйність – стривожена,
не губишся у юрбі.
Я справджуюсь і ототожнююсь –
по вінця благий в тобі.

Непрошений і розпорошений
у образах і ходьбі,
той вічний в несказанім прощеник,
що серце несе тобі.

24 Жовтня 2011