«Сива зозуленько, не літай раненько,
Не літай раненько, не куй жалібненько!
Сивая зозулька у гай полетіла,
У гай полетіла, на камені сіла.
Сіла на камені та й стала кувати –
На жовтім пісочку два слідочки знати.
Ой перший слідочок – коня вороного,
А другий слідочок – мого миленького.
Піду я в садочок, зірву я листочок,
Буду прикривати милого слідочок.
Щоб роса не впала, птиця не збродила,
Щоб мого милого інша не любила!»
Українська народна пісня

«Щойно зійшло сонце і все освітило,
Бачу на дорогу виїжджає милий.
Як мене набачив, з коника зіскочив,
Обійняв любенько, бачить діток хоче.
«Що ж то за пригода така причинилась,
Що з коником іншим вертаєшся, милий?»
«Ой, не питай, любко, що сталось в дорозі,
Як про те згадаю, проймаюся дрожжю.
Розбійники в лісі мене перестріли,
Коня одібрали... Убити хотіли...
Вовкам на поталу врешті-решт лишили.
Скільки б я пролежав, зв’язаний, безсилий,
Якби три дівчини тут не нагодились...»
«І всі три одразу тебе полюбили?..»
«Може, й так. Хто звіда дівочеє серце?
Одна дала коника, а друга - сідельце.
А третя - така ж бо куховарка справна,
Що пекла й варила – розказать намарне...
Вона, мабуть, справді мене покохала,
Бо якогось вечора крізь сльози сказала:
«Їж, любий козаче.. Вертайся додому.
А не маєш жінки, лишайся зо мною!»
Не став я дурити оту щиру душу
І сказав одверто, що вертатись мушу,
Бо ж дружина вірна та два ангелочки,
Мене виглядаючи, виплакали очі».
...Зозуленька в гаю кукувала знову
Про подружнє щастя, про силу любові.