Любов завела тебе, і ти йдеш, немов великий золотий годинник.
Акушерка ляпнула по твоїх сто́пах, і голий крик твій
знайшов себе серед зачатків сущого.

Наші голоси відлунюють, вели́чать твій прихід. Ти нова статуя,
і на музейному протязі наша безпека
у тіні твоєї наготи. Ми стоїмо довкола білі та порожні, неначе стіни.

І мати я тобі не більше,
ніж та хмара, яка туманить дзеркало, щоб бачити
своє щезання поміж пальців вітру.

Цілу ніч твій метелко́вий подих
мерехтить серед мальованих рожевим троянд. І просинаюся послухати:
далеке море у моєму вусі.

Один твій крик, і я, важка, немов телиця, оквітчана
вікторіанською сорочкою, здіймаюсь з ліжка поривом.
Твій рот, як ніби-то котячий, так чисто відкривається. Квадрат вікна

вибілює й ковтає пласкі зорі. Тепер ти граєшся
із пригорщею нот;
і чисті голосні злітають, ніби кульки.

http://www.poets.org/viewmedia.php/prmMID/15293