і сказати сил не стане і промовчати – печаль
гоїш ти осінню рану перехопленням мовчань
тиша ідеш на задніх лапах пересохлі п»єш вуста
ти навчився споглядати зимні потяги вистав

коте рудий у чоботях там де славо - там і честь
три боби чарівних марень м»яколапці у сільце
не пручаючись чекала мигдалевий погляд твій
розділила своє сонце на три ягідки надій

наливались медом грона виноград угору йшов
осінь кинула мобільний аж на першу ноту «до»
за її останню муку за кленовий рухів шал
танцював модерн сміливий поки боса не пішла

поки не вколола серце груднем яра громовиця
повінь розлилась зорею наче відчаєм із ситцю
ти б завив дрімучим вовком зело гойне зготував
та не грала більше скрипка
наша шоста висота



що посміх по мені що по мені зітхання
така любов була як сніг як перший сніг
розтанула і все без права на гарантію
тамує подих віра у ній ми вічні всі

я падала як птах я знала ти згадаєш
запізно ти сідлав гривастого коня
очей не відведу спокійно привітаю
ти віршів не пиши таких на злобу дня

у мене все як слід по-людському строкато
слова як молоко зійшли з моїх грудей
і жовтень за вікном усміхнено- вусатий
гаптує жовтим листям і павутинням день

хай буде в тебе все у мене наче є вже
там гляну хай коли під віями сльоза
прямую у життя ти повертаєш в ретро
і крапає любов з прожовклого весла