нитка до нитки не рветься дрібна суєта
є лише час і залишений човен з пін –кодом
синя пантера осені вірність її руда
швидко захоплює погляди котить багряний мідяк
поміж долоні вичахлі втомленого народу

світлом прийдешнім на березі у дитинства
мама гортає зошит і ставить оцінку сім
срібло її волосся в місячнім світлі зими
діти по видноколу тисячі їх вітрил
лунко сміються і школа безсоння її барбарисове

квіти довіри тремтять на дубовім столі
ще іще трошки і пурхає модний зошит
сутінь ковтає Мавку і сукню її в горошок
сутність її ненажерлива хвилини рахує на гроші
на стінах сміються світлини приголосні й голосні

випуск за випуском повість шкільної форми
крильця метеликів фартуха та на голівці банти
краща її учениця була безумовно не ти
йшли кораблі великі крізь тони важкої води
море науки влягалося в звилини годні

стажу того п»ятьдесят років якихось і все
ти була просто донька варила за неї обіди
потім пішла далеко залишивши німб повітря
юнацького анабіозу і може іще півсвіту
де були знижки сезонні та стук кастаньєт

відчуває вона я знаю білі мої жоржини
світле зерно матіоли сиплеться в горщик неба
мама іде до школи і не збавляючи темпу
б»ються у рідному серці учні і діти і треми
а у полоні долі вчительська первісна глина