Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.17
09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
2026.02.17
07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
2026.02.16
22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
2026.02.16
20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маріанна Челецька (1979) /
Поеми
…І ІМ’Я ЇЙ ВІТЕР
(furioso)
коли побачиш ти її
у сніг у вітер
у дощ без парасолі
то знай:
вона чекає не тебе
вона – повія
і їй даремно не позичай любові
вона – повія
а ти думав що
тобі дружиною сьогодні стане
коли побачиш
йде самотньою в дощі
ти не жалій її
не зви коханою
вона – повія
зовсім нічия
ти не дивись
що очі в неї задощило
вона промокла
їй давно пора
про тепле вогнище читати книгу
але сьогодні їй нема коли
коли шукаєш ти собі дружину
іди ти повз
йди мовчки безпричинно
і в очі не дивись
в її самотні очі
очі ще дитини
вона – повія
може бути як усі
зварити їсти
застелити постіль
і вірною ще може бути
не тобі
а ти її поклич сьогодні в гості
вона – повія
їй багато літ
і вулиця їй стала за перину
а ти не вартий
зрозуміти ще її
чого самотньою шукає
Свята
Розпусна
Грішна і
Невинна
ІІ. Семиструнна альба
(amoroso)
ти не дивись
що їй нема коли
ти не питай
хто в неї там на серці
що може якось
вулицею ідучи
на пари поглядає
так ревниво й зверхньо
вона ж повія
і куди до неї їм
хіба вони її всі розуміють
і ти один із них
в юрбі
її впізнаєш
і вкрадеш від світу
вона – повія
мріє ще про щось
про білу сукню
і фату
І свічку...
зайшла до церкви
мовчки за упокій
вона ще вірить
у Різдво й Пречисту
ІІІ. Альт
(a capriccio)
вона – повія
і ім’я їй Вітер
коли по вулиці сама іде
ніхто ніколи так про неї не подумав
би
а так вона живе
а все це вийшло із банальності одної:
колись в дитинстві
залюбки
вона гуляла самотою
із небом-вітром
розмовляючи собі
і на побачення –
себе саму чекала...
а виросла
то не такою стала
як трапилась нагода
то вона
забувши етикети всі
до нього у машину сіла
у нього закохалась від душі
то хто тепер на неї гляне
завтра
коли про неї знаєш ти усе:
ні імені її ти справжнього не знаєш
ані душі її !?
вона – повія
і ім’я їй Вітер
коли по вулиці іде сама
їй перехожі посміхаються в обличчя
та їй дарма
вона – повія
стала з ним до пари
(вже більше не згортається земля!)
вона невинною ще бути марить
про першу сукню
першу ніч і ...
та знає:
вона – повія
він не підійшов
12.01.2004 р. /запис. у кафе “Ласун”, якого вже не існує у Львові/
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
…І ІМ’Я ЇЙ ВІТЕР
музичне інтермецо на три дії
І. Ніби романс
(furioso)
коли побачиш ти її
у сніг у вітер
у дощ без парасолі
то знай:
вона чекає не тебе
вона – повія
і їй даремно не позичай любові
вона – повія
а ти думав що
тобі дружиною сьогодні стане
коли побачиш
йде самотньою в дощі
ти не жалій її
не зви коханою
вона – повія
зовсім нічия
ти не дивись
що очі в неї задощило
вона промокла
їй давно пора
про тепле вогнище читати книгу
але сьогодні їй нема коли
коли шукаєш ти собі дружину
іди ти повз
йди мовчки безпричинно
і в очі не дивись
в її самотні очі
очі ще дитини
вона – повія
може бути як усі
зварити їсти
застелити постіль
і вірною ще може бути
не тобі
а ти її поклич сьогодні в гості
вона – повія
їй багато літ
і вулиця їй стала за перину
а ти не вартий
зрозуміти ще її
чого самотньою шукає
Свята
Розпусна
Грішна і
Невинна
ІІ. Семиструнна альба
(amoroso)
ти не дивись
що їй нема коли
ти не питай
хто в неї там на серці
що може якось
вулицею ідучи
на пари поглядає
так ревниво й зверхньо
вона ж повія
і куди до неї їм
хіба вони її всі розуміють
і ти один із них
в юрбі
її впізнаєш
і вкрадеш від світу
вона – повія
мріє ще про щось
про білу сукню
і фату
І свічку...
зайшла до церкви
мовчки за упокій
вона ще вірить
у Різдво й Пречисту
ІІІ. Альт
(a capriccio)
вона – повія
і ім’я їй Вітер
коли по вулиці сама іде
ніхто ніколи так про неї не подумав
би
а так вона живе
а все це вийшло із банальності одної:
колись в дитинстві
залюбки
вона гуляла самотою
із небом-вітром
розмовляючи собі
і на побачення –
себе саму чекала...
а виросла
то не такою стала
як трапилась нагода
то вона
забувши етикети всі
до нього у машину сіла
у нього закохалась від душі
то хто тепер на неї гляне
завтра
коли про неї знаєш ти усе:
ні імені її ти справжнього не знаєш
ані душі її !?
вона – повія
і ім’я їй Вітер
коли по вулиці іде сама
їй перехожі посміхаються в обличчя
та їй дарма
вона – повія
стала з ним до пари
(вже більше не згортається земля!)
вона невинною ще бути марить
про першу сукню
першу ніч і ...
та знає:
вона – повія
він не підійшов
12.01.2004 р. /запис. у кафе “Ласун”, якого вже не існує у Львові/
опубліковано у журн.: "Філео+Логос", Житомир, 2011. - № 3 (19). С. 51-54.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ВІРШІ САМОЦІННІ І САМОЛІННІ, зібрані у Книзі, званій Ке-Фір"
• Перейти на сторінку •
"Візит Кавової пані"
• Перейти на сторінку •
"Візит Кавової пані"
Про публікацію
