ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Міф Маковійчук (1967) / Вірші

 * * *
Меланхолійна діва осінь
надламує зів’ялі квіти,
гойдає сонячне проміння
і вихолоджує тепло.
А серцю важко розуміти,
що відгоріли барви літа
і вже нічого не змінити -
усе мине, як і прийшло.

Зі споконвік пливуть по колу
події, імена і дати,
і відголосся ранніх весен
шукати марно восени.
А все ж, як важко рахувати
здобутки, помилки і втрати,
коли ти так багато тратиш
у спробі втечі од зими.

Меланхолійна діва осінь
шепоче сніговійним вітром,
що марно вірити безсмертю
чи милосердю холодів.
І тільки душі згаслих квітів
живуть феєрією цвіту
й малюють візерунки літа
в осінній крижаній воді...

2011р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-11-23 12:59:38
Переглядів сторінки твору 2523
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.173 / 5.5  (4.828 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.600 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Автор востаннє на сайті 2014.04.02 16:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Агата Вісті (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-23 13:22:20 ]
Подобається ваш вірш.
***І тільки душі згаслих квітів
живуть феєрією цвіту
й малюють візерунки літа
в осінній крижаній воді...*** - дуже гарно.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Міф Маковійчук (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-23 13:43:33 ]
Щиро вдячний, Марійко. Та строфа мені теж подобається (вигадав легенду, що душі згаслих квітів відлітають у морозні візерунки). Вітаю!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Штанько (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-23 15:47:48 ]
Дуже гарно, дійсно останні рядки просто "вбивчі". Дякую за такий твір.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Міф Маковійчук (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-23 17:34:06 ]
Вдячний за відвідини і теплий відгук. вітаю!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-11-30 17:35:23 ]
Вітаю, Ігоре. Ваше творіння має просто інфекційну меланхолійність. :)
Коли себе частково втратиш
у спробі втечі від зими,
то стане важко рахувати
здобутки, помилки і втрати,
й весну шукати восени,
бо інший час та інші дати...
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Міф Маковійчук (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-05 17:01:08 ]
Вдячний, Тетяно. Коментар вражає. Вітаю!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
ННН ННН (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-25 13:10:23 ]
Меланхолійна діва осінь
на світ взирає сумовито.
Та світ давно в сніги сповитий,
в спокої білім жде весну.
А ми шукаєм літа й досі,
вже не дзвінкі, а безголосі,
блукаємо поміж трьох сосен...
Хоч би збудитися зі сну...

У світі цім ніщо не вічне —
міняються так блискавично,
кружляють як в калейдоскопі
картини літа і зими.
Такий приємний спогад літа...
Ми згадуємо душі квітів,
яких ніколи не вернути
в барвистий
літній
рай земний...