Усі ми, схоже, в цім двозначному житті
перетікаємо зі стану снів у стан вин, –
і Мідні Хижаки, і Жертви Золоті:
усе залежить тільки від обставин.
Гадаю, це таки – не Божий (!) «дар»:
щораз в мінливість падаєш, як в яму!
Душа пече од намірянь машкар…
І тіло меркне од постійних пере-явлень…
Не відаєш і ким підеш на Суд.
Ти наче є… А кліпнеш – десь далеко ти…
Свого єства втрачаєш мудру суть
і мудру однозначність інтелекту.
Які твої обов’язки й права
згідно Первосвященного Завіту?
Найгірше ж, що не визначиш, бува, –
кого любити, а кого убити.
Ось зараз – чий ти ворог, чий ти син?
Що тобі треба, а чого не треба?
І розумієш, вибиваючись із сил,
що часом (часто!) утікаєш сам від себе.
Куди спішиш? Що маєш на меті?
Постійно так лише погоня сниться…
Ми – Мідні Хижаки і Жертви Золоті.
Чи навпаки? А втім, нема різниці.