Поведи мене в безмір світами,
розтинаючи зоряну ніч,
що невпинно пильнує за нами
міріадами п"яних облич.
Ти досвідченіш будеш за мене
в цих мандрівках в усюди й в ніде.
Вниз із даху дорога шалена
до омріяних зір поведе.
В край той наші квитки не забрати
поліцаям, богам чи царям.
Револьвером проставлена дата
назвдогоду гнітючим рокам.
І за Дягілєву, Станіславівну,
я один дам чіткий тобі звіт,
як сердечна гарячка, знеславлена,
розбивається в іскри об лід.
І не знаю, чи буду прощатись
я в ту мить із п"янким тагярем,
як шалено ти будеш сміятись
біля мене палючим дощем.