
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Я не нездужаю, нівроку

А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш?
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола її приспав.
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п'яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого
1858
«Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 232).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в автографі: «1858. 22 ноября».
Датується: 22 листопада 1858 р., С.-Петербург.
Первісний автограф, від тексту якого походить кілька рукописних списків початку 60-х років XIX століття, що мають, одначе, чимало різно/705/читань і не дають єдиного тексту, не зберігся. Проте спільними для переважної більшості списків є варіанти рядків 2 («А щось таке, щось бачить око») та 19 («Любить царя свого дурного...»). Ці варіанти спільні для списків І. Білозерського (ІЛ, ф. 1, № 535), В. Бондарчука (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, од, збер. 471, арк. 39 — 39 звор.); цей же варіант другого рядка дає список П. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 87). Подібні варіанти другого рядка дає список невідомою рукою, що становить верхній шар списку І. Білозерського (ІЛ, ф. 1, № 535) та рукописна збірка невідомою рукою «Сочинения Т. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 501): «А щось таке що бачить око». Варіант «А щось таке, щось бачить око» — автентичний ранній текст цього рядка, перенесений спочатку до «Більшої книжки», але незабаром змінений. Однак різнобій різночитань у списках значний. Таким чином, поширення тексту невідомого ранішого автографа в рукописних списках не створило надійної рукописної традиції.
Вперше надруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 65, ймовірно, за списком І. Білозерського. В першодруці зроблено купюри на місці найбільш соціально загострених фрагментів тексту. Різночитання у першодруці:
2 А щось таке, щось бачить око
3 І не спить, а серце б’ється
4 — 5 І болить, мов негодована дитина
Після 4 — 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
7 Ти ждеш: добра не жди
11 Її приспав... І щоб збудить
12 Громадою. . . . .
13 Та добре . . . . .
17 А панство буде панувать
19 Любить царя свого дурного
Невдовзі після створення вірша, наприкінці 1858 року, Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» з деякими змінами й виправивши в процесі переписування другий рядок. Це — остаточний текст твору.
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 210 — 211.
У списку І. Білозерського пізніше невідомою рукою зроблено верхній шар виправлень, які утворюють ряд різночитань, що ніде більше не повторюються, за винятком другого рядка, спільного зі збіркою «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862:
2 А щось таке, що бачить око
3 І що не спить у домовині
4 І болить, і гірко плаче
5 Мов негодована дитина
10 Її приспав, ...і щоб збудить
14 Пора настала вже будить /706/
Авторство і час цих виправлень не відомі.
Список П. Куліша дає ще два невідомого походження різночитання:
3 А серце жде когось. Болить
18 Храми, палати будовать
Два теж невідомого походження різночитання містить список Г. Богданенка 1861 р., опублікований В. Доманицьким (Шевченко Т. Кобзарь. — 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. 632):
Назва: Сподівана воля
19 Любить царя свого нового
За празьким «Кобзарем» 1876 р. виконано рукописні копії: Б. Грінченка (ІР НБУВ, І, № 31559), копія у збірнику невідомою рукою 1889 р., Полтава (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 101 — 102), копія у друкованому на шапірографі збірнику без назви, виконаному після 1894 р. (НМТШ, А-548, с. 144); всі вони мають лише одну відміну від основного тексту — у рядку 19: «Любить царя свого дурного».
У творі Шевченко вперше висловив своє ставлення до майбутньої «селянської реформи». Це була загальнодемократична позиція, неодноразово пропагована в безцензурній пресі. Такі, зокрема, текстові паралелі твору з анонімним «Письмом к редактору», опублікованим в «Колоколе» за 19 вересня (1 жовтня) 1858 р. (див. про це: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 247 — 255). Очевидно, і ця поезія Шевченка спричинилася до поширення мотиву революційної сокири в російській безцензурній поезії (такий, наприклад, вірш М. Михайлова «О серце скорбное народа...», написаний у 1859 — 1861 рр.).
Любить царя свого п’яного... — Йдеться про Олександра II.
Та візантійство прославлять... — «Візантійством» Шевченко називав ідеологію та богослужіння офіційної російської православної церкви. В такому ж значенні це слово вживалося в безцензурній російській пресі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)