
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Я не нездужаю, нівроку

А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш?
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола її приспав.
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п'яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого
1858
«Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 232).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в автографі: «1858. 22 ноября».
Датується: 22 листопада 1858 р., С.-Петербург.
Первісний автограф, від тексту якого походить кілька рукописних списків початку 60-х років XIX століття, що мають, одначе, чимало різно/705/читань і не дають єдиного тексту, не зберігся. Проте спільними для переважної більшості списків є варіанти рядків 2 («А щось таке, щось бачить око») та 19 («Любить царя свого дурного...»). Ці варіанти спільні для списків І. Білозерського (ІЛ, ф. 1, № 535), В. Бондарчука (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, од, збер. 471, арк. 39 — 39 звор.); цей же варіант другого рядка дає список П. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 87). Подібні варіанти другого рядка дає список невідомою рукою, що становить верхній шар списку І. Білозерського (ІЛ, ф. 1, № 535) та рукописна збірка невідомою рукою «Сочинения Т. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 501): «А щось таке що бачить око». Варіант «А щось таке, щось бачить око» — автентичний ранній текст цього рядка, перенесений спочатку до «Більшої книжки», але незабаром змінений. Однак різнобій різночитань у списках значний. Таким чином, поширення тексту невідомого ранішого автографа в рукописних списках не створило надійної рукописної традиції.
Вперше надруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 65, ймовірно, за списком І. Білозерського. В першодруці зроблено купюри на місці найбільш соціально загострених фрагментів тексту. Різночитання у першодруці:
2 А щось таке, щось бачить око
3 І не спить, а серце б’ється
4 — 5 І болить, мов негодована дитина
Після 4 — 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
7 Ти ждеш: добра не жди
11 Її приспав... І щоб збудить
12 Громадою. . . . .
13 Та добре . . . . .
17 А панство буде панувать
19 Любить царя свого дурного
Невдовзі після створення вірша, наприкінці 1858 року, Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» з деякими змінами й виправивши в процесі переписування другий рядок. Це — остаточний текст твору.
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 210 — 211.
У списку І. Білозерського пізніше невідомою рукою зроблено верхній шар виправлень, які утворюють ряд різночитань, що ніде більше не повторюються, за винятком другого рядка, спільного зі збіркою «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862:
2 А щось таке, що бачить око
3 І що не спить у домовині
4 І болить, і гірко плаче
5 Мов негодована дитина
10 Її приспав, ...і щоб збудить
14 Пора настала вже будить /706/
Авторство і час цих виправлень не відомі.
Список П. Куліша дає ще два невідомого походження різночитання:
3 А серце жде когось. Болить
18 Храми, палати будовать
Два теж невідомого походження різночитання містить список Г. Богданенка 1861 р., опублікований В. Доманицьким (Шевченко Т. Кобзарь. — 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. 632):
Назва: Сподівана воля
19 Любить царя свого нового
За празьким «Кобзарем» 1876 р. виконано рукописні копії: Б. Грінченка (ІР НБУВ, І, № 31559), копія у збірнику невідомою рукою 1889 р., Полтава (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 101 — 102), копія у друкованому на шапірографі збірнику без назви, виконаному після 1894 р. (НМТШ, А-548, с. 144); всі вони мають лише одну відміну від основного тексту — у рядку 19: «Любить царя свого дурного».
У творі Шевченко вперше висловив своє ставлення до майбутньої «селянської реформи». Це була загальнодемократична позиція, неодноразово пропагована в безцензурній пресі. Такі, зокрема, текстові паралелі твору з анонімним «Письмом к редактору», опублікованим в «Колоколе» за 19 вересня (1 жовтня) 1858 р. (див. про це: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 247 — 255). Очевидно, і ця поезія Шевченка спричинилася до поширення мотиву революційної сокири в російській безцензурній поезії (такий, наприклад, вірш М. Михайлова «О серце скорбное народа...», написаний у 1859 — 1861 рр.).
Любить царя свого п’яного... — Йдеться про Олександра II.
Та візантійство прославлять... — «Візантійством» Шевченко називав ідеологію та богослужіння офіційної російської православної церкви. В такому ж значенні це слово вживалося в безцензурній російській пресі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)