(я тільки приберу свою відповідь, щоб не збивати читачів з пантелику :)))

можливо, ви і праві, Терцино. Можливо, саме так і люблять :))
Щиро дякую!

Уклін, Ларисо, за ваші слова. Я з тих психів, які завжди в собі сумніваються… :)

А я з тих, що перечитують те, що сподобалося (як ось зараз). А Ви в собі не сумнівайтесь, а пора книгу видавати.

Я десь рік тому знайшла собі прецікаве заняття - розшифровувати образи наших старих казок – кого і що вони могли б описувати. )) І порівнювала їх з легендами інших народів… Потім натрапила на Юнга - він так це поле "пропахав" - я в захваті.
Цей мій віршик теж десь з тої опери: одну і ту саму ідею різні покоління, різні люди сприймають по-різному ))
Дякую, Чорі!

Знаєш, я зачепилася за Лету - за це забуття. Так багато з наших народних уявлень згадалося - чому треба пам'ятати тих, хто вже не з нами. І потім ті вірування стародавніх людей, їх поклоніння духам Роду…
І ще - в цьому контексті і слова "як з'їси з дерева пізнання добра і зла, то помреш" - звучать вже інакше… )) може, це і справді малося на увазі забуття.
Так чи інакше - цей вірш - мій роздум. )))

Ну так, Михайле, я вас розумію - мисляча дівчинка зараз звучить як оксюморон :))) Та вже!
Справді, Світлий десь перегукнувся зі мною - але як цікаво зрозумів мій вірш! Навіть в голову не приходило, що щось подібне може сприйматися як шаманство, тепер думаю - і посміхаюся ))) Я писала про одне, і ніколи б не здогадалася, як все це сприймається збоку. )))

Мені теж трохи дивно прозвучало це :)) Отак і живу - щось напишеться, а розуміти починаю тільки з часом… :))

Сподіваюся! :)) Дякую, Олександре!

:)) дякую, Олександре. такі слова допомагають жити