Данилко сумував.Віхола позамітала всі стежки-доріжки,нагромадила величезні замети.І ще он завірюха не вщухає,аж у вікно визирати не хочеться.Данилко вже й книжечку замальовок всю розфарбував,і в конструкторі всі фігури склав по п*ять разів,і трансформера крутив-вертів,аж той поламався.До Пласту на сходини не пішов через негоду,а вдома так нудно!
Хлопчик взяв з полиці книжку.Бабуся якось принесла,а він читати ще не дуже вміє,то й відклав на потім.З малюнка на нього привітно глянув Хлопчик.Одягнений у біленькі шати,а в руках – свічечка.
Данилкові нараз стало якось весело на серці.Він придивився до малюнка пильніше..аж раптом почув – Хлопчик щось говорить.
- Данилку,доброго тобі вечора!
- Доброго вечора! – трохи розгублено обізвався Данилко, - А ти хто?
- Невже ти Мене не впізнаєш,Данилку?
Малий замислився на мить.
- Та ні,не впізнаю,- стенув плечима.
- Ну то зараз розповім тобі історію-може,пригадаєш.
Ой як це було до речі!Данилко дуже любив різні історії,то ж приготувався слухати.
- Коли Я народився,на небі з*явилася незвичайна Зоря.Вона рухалася і вміла показати дорогу всім,хто хотів до Мене прийти.ЇЇ бачили і Пастухи,і Три Царі,і вся звірина та птаство,котрі приходили привітати Мене з Народженнням.
Зоря зупинилася в небі над Вифлееємом .Вона не гасла доти,доки всі,хто приходив до Мене в гості, не повернулися додому.
Останніми поверталися в своє село старенький пастух з онуком.Хлопчик склав для Мене дуже гарну колядку,ще й сам її виконав,награваючи на скрипочці.Коли він вийшов зі стаєньки,Зоря простягнула свій промінчик і погладила хлопчика по голівці.Він радісно засміявся і сказав:
«Як би я хотів,щоб цей промінчик залишився зі мною назавжди!»
А Ніч,коли Я народився,була незвичайна,чарівна.В цей час здійснювалися всі добрі бажння людей.
Ось і тепер з неба до хлопчика злетів світлий Янгол.В руках він тримав Свічечку.
«Ось тобі частинка Небесного Вогню,добрий хлопчику!» – промовив Янгол і подав Свічечку хлопчикові. Зоря торкнулася її промінчиком і яскравий вогник одразу звеселив усіх навколо.
«Кожного року в честь Народження Дитятка Ісуса у Вифлеємі і на згадку про маленького доброго Пастушка з Неба буде сходити Вогонь і запалюватиме Свічечку,від якої Різдв*яне світло пошириться по всьому світу,»- сказав Янгол.
Так воно й стається до тепер.
Данилко сидів притихлий,дивився на Хлопчика в білих шатах і радісно посміхався.
- Я знаю,Ти – маленький Ісус! – сказав він до Хлопчика.
- Так,Данилку!Я приходжу до всіх дітей,щоб вони раділи разом зі Мною так,як колись радів маленький Пастушок.Бо ми всі народжуємося,щоб радісно славити Бога!А найщиріша радість – дитяча.Прочитай цю книжечку.Знайдеш в ній цікаві історії,що траплялися в різний час і з різними людьми.Спільне у них одне прагнення- вони хотіли побачити Дитятко і привітати Його.Ти дізнаєшся ,як їм це вдалося,а,може,й сам потрапиш у Різдв*яну історію.
Рипнули двері.То повернулися з роботи тато й мама.Данилко все ще розглядав Хлопчика на малюнку,аж мама здивувалася,що він не підбіг,як завжди,не спитав,що йому купили.
- Що ти там таке цікаве бачиш,Даню?- лагідно спитала мама.
- Ой,матусю!До мене в гості приходив Хлопчик у білих шатах.То Ісусик,мамо!Такий гарний! Пам*ятаєте,ми на Святвечір запалюємо свічечку?Тепер я знаю,чому вона горить!– відгукнувся Данилко.
Як радісно стало вмить мамі й татові!А Данилко почувався дуже щасливим.