У цьому світі є одне питання,
Воно складне водночас і просте.
Звучить воно: «А що таке КОХАННЯ?
Яке воно: чи грішне, чи святе?»

Я думаю: прекрасний дар кохання –
Це ніжність рук, обійми, почуття
У тихі ночі зоряні стрічання
І клятви бути разом все життя,

Коли за відстань чуєш серця стуки,
Тремтять в чеканні серце і душа,
Коли після тривалої розлуки
Коханий знов до тебе поспіша,

Коли ти бачиш його погляд ясний
І посмішку на лагідних вустах,
А серце, повне ніжності і щастя,
З грудей нестримно рветься, наче птах,

Це ніжні-ніжні теплі поцілунки,
Кохані руки у твоїх руках,
Прості дрібнички, милі подарунки,
Кохання – зірка, що освітить шлях.

Та є і без взаємності кохання,
Коли душа від холоду тремтить,
Коли не світиться в очах бажання,
Теплом коханий погляд не горить,

Коли тепло своє віддати хочеш,
Летиш, немов метелик на вогонь,
Слова любові лиш собі шепочеш,
ЙОМУ несеш тепло своїх долонь.

Та бачиш тільки лід у його серці,
Чужі для нього теплі почуття.
Крізь стінки льоду ніжність не проб’ється,
Зламається, мов гілочка, життя.

Тоді тьмяніє враз барвистий килим,
Що для кохання виткала весна,
Стає для тебе білий світ не милим
Й життя, немов, повз тебе промина.

І серце рветься, мучиться, страждає,
Томиться у печалі й самоті,
Та все одно – лише його кохає –
Єдиного й чужого у житті.

Кохання – дар небес, що дав Всевишній,
Його людині треба берегти.
Це світлий Янгол і Диявол грішний,
Що поруч йдуть одвічно у житті.

Взаємність завжди зігріває душу,
Тоді, неначе казка, кожна мить,
А невзаємність з ніжних хвиль на сушу
Кохання човен викинуть спішить.

Є ліки від нещасного кохання.
Хоч панацея, кажуть, тільки час.
Це – вірші – серця трепетні зізнання,
Вони душевний сум розвіють враз.

А коли щастя ти пізнав в коханні,
Які прекрасні пишуться вірші!
В них ніжні сни, надії, сподівання
І світле щастя й радість у душі.

Пливіть в житті на кораблі Кохання,
Лиш шторм на морі вашім хай буде.
І знайте: в мить розлуки, в мить стрічання
Лиш вірна Муза вас не підведе.