У Бабусі-віхоли боліли суглоби,

І вона всю ніч не склепила очей –

Бурчала,кричала, на долю нарікала:

«Старість не радість!»

А ми теж не спали,

Дивились, як сиплеться пух із чорного неба

в глибокий погріб нашого львівського дворика...

Милувалися як в світлі жовтого ліхтаря він творить диво:

вишня-нещасниця, скривджена дощами листопадогрудневими,

вдягала кожушка білого, ставала повногрудою ґаздинею;

сусіда-художника, що повертався з кнайпи, також не проминула чаша сія-

його чорний берет та пальто по п'яти стали янгольськими шатами -

аби ж тільки не струсив їх на порозі...

Ріс пуховичок на нашому підвіконні,

горів нічник, димок від паличок іланґ-ілінґа-берґамота п'янив та кликав нас

під пухову перину, в яку поринули ми до самісінького ранку...

чи ніч була чи й не було її...