Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Я собі пробачу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я собі пробачу
…«А все ж таки класну спідничку я купила сьогодні на розпродажі», - думала Ніка повертаючи на Запорізьку. В такий час на вулиці не було й не могло бути жодної душі. Ніка засиділася в гостях. Ромка кокетливо щипав її за сідниці: «Поспи сьогодні зі мною, нащо тобі їхати додому? Га? Зранку обіцяю каву у ліжко й класний секс. Все рівно завтра вихідний…»
«Я записалася в солярій, чи не бачиш яка бліда стала?» - вередливо й навіть пискляво сказала молодичка.
«Ти - справжня блондинка. Сідати за кермо о другій ранку й напідпитку може тільки блондинка. Але їдь, якщо тобі хочеться…» - байдужим тоном махнув рукою Роман. Якщо чесно, йому було пофіг і на Вероніку і на її солярій й навіть на те, що неможна сідати за кермо під шофе. Сам він ніколи так не робив. У нього був якийсь панічний, навіть нездоровий страх де-те-пе. Та що для нього Ніка? Просто регулярний секс з гламурною курвочкою. Так. Хотілося поспати з нею, просто тіло поруч, яке можна обійняти й пригрітися. Не так самотньо… Але яка, зрештою, різниця? Нехай їде, якщо їй охота. Позіхнув, й вирубився за півхвилини після того, як зачинив двері за нею…
…Вона лежала, випроставшись на асфальті з задраною спідницею, яка відкривала малопривабливу синтетичну білизну… «Який несмак… Чорт! Це що, я зробила? Ні, правда… Якісь дурнуваті труси, як можна було вдягти такі?... Ні. Таки чорт забирай… Я це зробила! Я щось не те думаю… Як взагалі могло таке трапитись?»
З пробоїни у черепу тоненьким струмочком витікала кров, а Ніка все не могла підійти ближче, аби торкнутися шиї ТОЇ, аби намацати в НЕЇ пульс: «В неї ж має бути пульс. Не все так погано, як здається. Я повинна мислити позитивно. Все оукей. Зараз я підійду, вона ворухнеться, і – вуаля, я відвезу її додому, дам сто баксів в кишеньку й ми забудемо обидві про цей ІНЦИДЕНТ. Ну, на крайній випадок - в лікарню. Ми можемо поїхати вдвох у лікарню. Нічого ж поганого не сталося? Ні, я не можу таки дивитися на ЇЇ жахливі труси. Треба прикрити. Дурепо, стрибай в автівку й тисни на газ – ВОНА мертва, мертва… Бляха… Яка ж я … Найжахливіше в усій цій історії – це те, що я ЇЇ вбила. Вбила? Треба пересвідчитися, що ніхто не бачив мене, моє авто… Я тут стою вже добрячих десять хвилин. Хтось же міг за цей час мене побачити, запам’ятати номери. Що я собі думаю? Тисни на газ й мерщій звідси! ВОНА мертва! Мертва?!»
Біля голови ТІЄЇ жінки виднілася вже лужа крові, а Ніка все ніяк не могла опанувати себе. Руки в неї тремтіли: «Це якась нісенітниця. Це не може бути зі мною. Звідки ВОНА взагалі взялася на дорозі? Вискочила прямо під колеса. Кому я що буду доводити? Хто мені тепер повірить? ВБИВЦІ. Ще й п’яній… Ромчик, зараза, сьогодні добряче підпоїв мене бренді. Хотів аби я залишилася. Підлий скунс. Це він у всьому винен! Гаразд. Треба мислити позитивно. Нехай ВОНА мертва. Це вже не зміниш. Але ж я жива і я - не вбивця. Це сталося випадково. Ніхто нічого не взнає. Зараз поїду в гараж, візьму ганчірку, вимию чистесенько машину, піду додому. Ляжу спати. А завтра буде завтра. Буду щось думати…»
Сльози зрадницьки починали котитися в Ніки з очей. Вона думала і про те, що вимиє машину, залишить на узбіччі дороги, а потім буде пояснювати страховикам, що «пошкодження сталося внаслідок протиправних дій третіх осіб», чи як там у договорі страхування написано? Вона думала про себе, про страховку, яку отримає згодом, як поїде додому, щось попоїсть і ляже спати, а завтра в солярій, чи деінде… Але вона зовсім не думала про ТУ жінку. «Що про НЕЇ думати? ВОНА ж мертва. А я маю мислити позитивно. Я маю жити. Ми з Ромчиком збиралися завтра в боулінг. От і піду в боулінг. Я ніколи в житті так не хотіла в боулінг… А якщо призначать експертизу і все з’ясується? Бампер добряче пошкоджено. Я не хочу про все це думати! Мене з моєю машиною тут не було і я не бачила ЦЮ.»
- ГЕЙ ТИ, ДУРЕПО! ЗВІДКИ ТИ ВЗЯЛАСЯ? ЗВІДКИ ТИ ВЗЯЛАСЯ? – кричала Ніка, намагаючись довести ЇЙ, що це ВОНА у всьому винна, і саме через НЕЇ Нікуся не має права сісти зараз в машину і їхати спокійно додому.
«Третя ранку. Я ще можу сісти й поїхати. Ніхто нічого не бачив. Але я сиджу поруч з НЕЮ на асфальті, я не в змозі встати. Це не її життя скінчилося зараз, а моє. Ну поїду я звідси і що далі? Від кого тікатиму? Від себе?»
В якомусь фільмі Вероніка бачила таку сцену: головна героїня тремтячими руками нервово тисне на кнопки мобільника: «Алло, міліція? Я щойно вбила людину…» Ніка усвідомлювала, що ТАК не зможе. А ЯК?
«Рахую до десяти: вісім… дев’ять… десять… Встаю. Сідаю в машину. Тисну на газ! Я – вільна! Я СОБІ ПРОБАЧУ. Й піду завтра з Ромкою в боулінг.»
- ПА-ПА, ПОДРУГО! Яка прикрість, що сьогодні, в свою останню ніч, ти вдягла таку негарну білизну…
«Я записалася в солярій, чи не бачиш яка бліда стала?» - вередливо й навіть пискляво сказала молодичка.
«Ти - справжня блондинка. Сідати за кермо о другій ранку й напідпитку може тільки блондинка. Але їдь, якщо тобі хочеться…» - байдужим тоном махнув рукою Роман. Якщо чесно, йому було пофіг і на Вероніку і на її солярій й навіть на те, що неможна сідати за кермо під шофе. Сам він ніколи так не робив. У нього був якийсь панічний, навіть нездоровий страх де-те-пе. Та що для нього Ніка? Просто регулярний секс з гламурною курвочкою. Так. Хотілося поспати з нею, просто тіло поруч, яке можна обійняти й пригрітися. Не так самотньо… Але яка, зрештою, різниця? Нехай їде, якщо їй охота. Позіхнув, й вирубився за півхвилини після того, як зачинив двері за нею…
…Вона лежала, випроставшись на асфальті з задраною спідницею, яка відкривала малопривабливу синтетичну білизну… «Який несмак… Чорт! Це що, я зробила? Ні, правда… Якісь дурнуваті труси, як можна було вдягти такі?... Ні. Таки чорт забирай… Я це зробила! Я щось не те думаю… Як взагалі могло таке трапитись?»
З пробоїни у черепу тоненьким струмочком витікала кров, а Ніка все не могла підійти ближче, аби торкнутися шиї ТОЇ, аби намацати в НЕЇ пульс: «В неї ж має бути пульс. Не все так погано, як здається. Я повинна мислити позитивно. Все оукей. Зараз я підійду, вона ворухнеться, і – вуаля, я відвезу її додому, дам сто баксів в кишеньку й ми забудемо обидві про цей ІНЦИДЕНТ. Ну, на крайній випадок - в лікарню. Ми можемо поїхати вдвох у лікарню. Нічого ж поганого не сталося? Ні, я не можу таки дивитися на ЇЇ жахливі труси. Треба прикрити. Дурепо, стрибай в автівку й тисни на газ – ВОНА мертва, мертва… Бляха… Яка ж я … Найжахливіше в усій цій історії – це те, що я ЇЇ вбила. Вбила? Треба пересвідчитися, що ніхто не бачив мене, моє авто… Я тут стою вже добрячих десять хвилин. Хтось же міг за цей час мене побачити, запам’ятати номери. Що я собі думаю? Тисни на газ й мерщій звідси! ВОНА мертва! Мертва?!»
Біля голови ТІЄЇ жінки виднілася вже лужа крові, а Ніка все ніяк не могла опанувати себе. Руки в неї тремтіли: «Це якась нісенітниця. Це не може бути зі мною. Звідки ВОНА взагалі взялася на дорозі? Вискочила прямо під колеса. Кому я що буду доводити? Хто мені тепер повірить? ВБИВЦІ. Ще й п’яній… Ромчик, зараза, сьогодні добряче підпоїв мене бренді. Хотів аби я залишилася. Підлий скунс. Це він у всьому винен! Гаразд. Треба мислити позитивно. Нехай ВОНА мертва. Це вже не зміниш. Але ж я жива і я - не вбивця. Це сталося випадково. Ніхто нічого не взнає. Зараз поїду в гараж, візьму ганчірку, вимию чистесенько машину, піду додому. Ляжу спати. А завтра буде завтра. Буду щось думати…»
Сльози зрадницьки починали котитися в Ніки з очей. Вона думала і про те, що вимиє машину, залишить на узбіччі дороги, а потім буде пояснювати страховикам, що «пошкодження сталося внаслідок протиправних дій третіх осіб», чи як там у договорі страхування написано? Вона думала про себе, про страховку, яку отримає згодом, як поїде додому, щось попоїсть і ляже спати, а завтра в солярій, чи деінде… Але вона зовсім не думала про ТУ жінку. «Що про НЕЇ думати? ВОНА ж мертва. А я маю мислити позитивно. Я маю жити. Ми з Ромчиком збиралися завтра в боулінг. От і піду в боулінг. Я ніколи в житті так не хотіла в боулінг… А якщо призначать експертизу і все з’ясується? Бампер добряче пошкоджено. Я не хочу про все це думати! Мене з моєю машиною тут не було і я не бачила ЦЮ.»
- ГЕЙ ТИ, ДУРЕПО! ЗВІДКИ ТИ ВЗЯЛАСЯ? ЗВІДКИ ТИ ВЗЯЛАСЯ? – кричала Ніка, намагаючись довести ЇЙ, що це ВОНА у всьому винна, і саме через НЕЇ Нікуся не має права сісти зараз в машину і їхати спокійно додому.
«Третя ранку. Я ще можу сісти й поїхати. Ніхто нічого не бачив. Але я сиджу поруч з НЕЮ на асфальті, я не в змозі встати. Це не її життя скінчилося зараз, а моє. Ну поїду я звідси і що далі? Від кого тікатиму? Від себе?»
В якомусь фільмі Вероніка бачила таку сцену: головна героїня тремтячими руками нервово тисне на кнопки мобільника: «Алло, міліція? Я щойно вбила людину…» Ніка усвідомлювала, що ТАК не зможе. А ЯК?
«Рахую до десяти: вісім… дев’ять… десять… Встаю. Сідаю в машину. Тисну на газ! Я – вільна! Я СОБІ ПРОБАЧУ. Й піду завтра з Ромкою в боулінг.»
- ПА-ПА, ПОДРУГО! Яка прикрість, що сьогодні, в свою останню ніч, ти вдягла таку негарну білизну…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
