Сита Віро, твої пастушки:
в злиднях вирізьблене лавреатство,
заболочені кров’ю стежки,
у зляганнях замовлена каста;

Рідна мово, дикунство моє;
(молоком сліпця очі промиті)
мов брильянт в кізяку; між гієн
ллєшся світлом; години зажнивні

найсолодші; спітнілі чуби,
спини спечені, сіль косовиці…
«На коржі трохи маку зімни́», –
Мова просить – я мну; крівавИця:

безпробудна мозольна жага́
світ змінити на краще; парУху
«Заповітом» занюхав; назгАд
на рамені тавро: тризуб, «Крути»;

Мова чистить цибулю й рядки
по щокам: «Реве та стогне Дніпр ши…»
Намовляння моє, навпрямки́:
Мова – вроки мої найсильніші…