та щось аж сама злякалася, як написала :)

дякую :))

а знаєш, я ще початок вірша трохи обдумувала :)) а потім як автопілот включився - кінець сам дописався.
Хотіла змінити це туго-сон - а потім подумала, що це, можливо, як поштовх відчаю, щоб швидше летілося :) Дякую, Марі.

тут гра в абстракцію: сад-він, квітка-вона – тобто героїня, як частина саду, облітає-осипає саму себе... і його, звичайно ж :)) Дякую, ЛЮ.

файно дякую, Терцино :))

ні, то я, Зоряночко, довго думала (може, занадто довго - треба було не думати, а зразу відмовитися від тої ідеї), як би передати цей стан-відчуття, коли обсипається сад - облітає, черкаючи лице, заплутуючись у волоссі :))
Неймовірно люблю це відчуття - коли обсипаються дерева :))

розумію, але читаючи ці рядки,
можна подумати ще, що це майбутній час до слова облітати - здійснити тотальну дію літання у майбутньому, яке охоплює все життя:))

може тоді краще "я в тобі все життя облітаю"? чи якось ще вивернути, щоб не було так двозначно.

дуже гарна ідея, до речі. Треба подумати, промедитувати :)) дякую дуже

дуже рада, дякую, Володимире.

або пісня пісень :) дякую!

дякую! :)