Я вперше в тенетах такої борні -
Про мене щось пише детектор брехні...
У очі ліхтар. Вазон на вікні.
Тьмяний силует. Сигарету? Ні…

Він дуже коректний. Педант. Брюнет.
Підкреслено ввічливий. Палить. Естет.
Обізнаний дещо…Шекспір, сонет…
От тільки брехня йому – пріоритет.

Лунають питання, повзе крива,
Як дивно мої виглядають слова,
Невротика графіком. Густо. Трава.
Крива суне вниз, у гору брова.

-Було у житті, що брехали? – Так.
-Ви знали його з дитинства? – Так.
-Кохали її до нестями? – Так.
-Ви впевнені в своїх словах? – Ще б пак.
-Ви були одружені тричі? – Ні.
-Завжди поступались місцем? – Ні.
-В той вечір ви були із нею? – Ні.
-Вас бачили там… - Не кажіть дурні…

Він ловить мене, як філософа світ,
О ні, не естет він, а радше кріт,
Шукає навпомацки свій гамбіт,
У цім його сенс і його політ.

Кохав до нестями? О так, кохав.
І «так» відповів…як би він лиш знав…
Що меркне це слово…Що я відчував!!!
То що я, збрехав? Чи правду сказав?

В той вечір із нею…я всі вечори,
Був поряд думками, в полоні гри,
Не був з нею тілом лиш тої пори,
Та поряд були аромат, кольори.

Ще довго детектор собі міркував,
Напевне брехню в моїй правді шукав.
Педант був спокійний. Палив. Мовчав.
Кудись заглядав. Щось ретельно писав.

Що б там не було, я готовий. Нехай.
Детектор закінчив. Сиди. Чекай.
Брюнет підійшов, на стола сів край:
-Мої привітання, шановний…Рай…

2011