Ізабелла – одна із перших зваблених Мігелем дівчат, яка досі кохає його. Вона скоює самогубство під мурами палацу Маньярів після одруження Мігеля з Хіроламою.

6. Ізабелла

– Дон Мігель спочиває, сеньйоро, в палаці – сієста... –
мажордом уклоняється.
Сухо слова шелестять
(шурхіт змій на піску).
Забагато, мовляв, буде честі!..
Граф Маньяра, Мендоси улюблений зять,

У покоях затінених ніжить і пестить графиню.
При єдиній свічі наливає вино –
андалузьке, червоне, тягуче, густе –
і дружині
подає повний келих...
Тобі все одно.

Ти не хочеш ні знати,
ні бачить,
ні думать про нього!
Біль образи і гнів роздирають навпіл.
Стільки літ – і мовчала. А він лік згубив – і нічого.
Ти була як вони.
А тепер – переділ.

Ти була як вони.
Упосліджена,
зганьблена,
збита –
лиш словами.
Та ніж найгостріший – слова!
А вона – не така. Бо, весільним єдвабом повита,
в замок пишний ввійшла...
Ти уже нежива.

І стоїш під вікном.
І мереживо рвеш на пацьорки.
Вид сльозами вмиваєш.
Стискаєш ножа.
І розгладжує помста у розпач проорані зморшки.
Серце їсть,
по краплині стікає іржа...

* * *
Хіролама почула прокльони й побачила руку,
що звелась із кинджалом...
Удар.
“Ізабе...”
Обняла чоловікову голову.
З уст – ані звуку.
“Хай те все омине... омине хай тебе!”

Ізабелла лежить на бруківці під замком Маньярів.
Ночі тиша спадає. І місто мовчить.
Щільно стулені штори на вікнах.
Маленький ліхтарик
ледь за ґратами блима.
Погасне.
Ще мить.


2009