Я так тебе ще мало знаю,
Та, хоч мої знання малі, -
Моя любов не знає краю
До української землі.
В пориві творчої жадоби,
Я не прохав ніде жаги,
А просто змалку гнав худобу
На приозерні береги.
Всі кольори в піснях, - і звуки,
Які донині на устах, -
Колись побачив я на луках,
Почув в пташиних голосах.
На дні студеної криниці,
Неначе у казковім сні, -
Купалось сонце, як жар-птиця,
І клаптик неба там яснів.
Гули джмелі навколо в травах,
Немов у небі літаки,
А я невпевнено гугнявив
Не вірші ще – якісь рядки.
Про синю далеч неозору,
Та неслухняну череду,
Про маму добру і сувору,
Тоді ще зовсім молоду.
Шуміли приязно дерева
Мені здивованому вслід,
Коли у спеку полудневу
Вертав корів я на обід.
Я бачив це не раз, не двічі,
Не із віконця звіддалік, -
Тому й кажу усім у вічі,
Чим зачарований повік.

22.01.12