Змучений, знищений втратою коханої Мігель не знаходить собі місця, караючись, спокутуючи свою провину. Давній друг, відомий художник Бартоломе Мурільйо приносить подарунок – давно замовлений прекрасний портрет Хіролами, яка зображена у вигляді Мадонни. Картина має назву “Непорочне зачаття”. Портрет повертає Мігеля до життя.

10. Портрет

І болем знеболений світ.
І пропали
примари, прокльони, терзання, напасті.
Усе – самота. Сам. Один.
Не у парі.
І голо і пусто в душі.
І украсти

у тебе вже нічого. Марні маєтки,
тобі не потрібні. Твій скарб був єдиний –
і втрачений нАвік. Безмірно далеко
твоя Хіролама...
Як мало людині

потрібно для смерті! –
Лиш пустка. І відчай.
Задовга дорога до втрачених істин...
Доклигаєш – бачиш:
не вічні... не вічні!..
І хочеться вити.
І камені гризти.

Лунка порожнеча тебе не лякає.
Посіла байдужість. І заціпеніння.
В палаці, у місті, в оливковім гаї –
ти никаєш
сліпо
безмовною тінню...

– Прийшов Бартоломе Мурільйо, сеньйоре...
У тишу і присмерк задушних покоїв
ковзнуло
мале
променятко
прозоре...
– Мій друже Мігелю, ну, що ти накоїв?..

Мурільйо, старий, найвірніший із друзів,
приніс подарунок, в шматину завитий,
що має спинити в пекельному крузі
твій біг нескінченний...
Любити?
Ловити?..

Послизли покрови. Біліло печаттю
сліпуче обличчя – невибула мука!
– Моя Хірола...
– Непорочне зачаття... –
й тремтіли художника вславлені руки.

Очищення горем.
Очищення болем.
Очищення смертю твоєю пройшов я...
Мадонно моя! Більш не буде ніколи
ні горя, ні болю...
Я повен любов’ю!

Твій лик осяйний...
Полотно се і фарби?
Святе одкровення зійшло і зосталось.
“Портрет досконалий. Тут – жодної вади...”
У серці розпукла божественна парость.

Хвала Бартоломе! Обійми, стискання –
пішов живописець, потішений словом, –
прозріння лишив...
Сонце радісне раннє
охрещує душу –
нову,
світанкову.

2009